Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Майкл міцно притиснув дружину до себе. Та гірко плакала. Притискаючись до коханого.

Вони швидко оглянули мирно сплячого малюка. Той на їхнє щастя був у повному порядку. Можна було видихати.

І тут… Майкл похитнувся. Елізабет вчасно його підхопила, не давши впасти. На його білій сорочці, в районі грудей почала проступати кров.

Елізабет закричала зриваючи горло. Намагаючись привернути якнайбільше уваги.

- Допоможіть. О Боже, допоможіть нам.

Вона обіймала почавшого біліти коханого чоловіка. А кривава пляма на його сорочці з кожною секундою все зростала.

- Майкл не смій нас кидати. Ти мене зрозумів! Не смій!  Все буде добре.

Сльози градом котилися її щоками.

Майкл підняв руку і провів по обличчю коханої дружини.

- Не плач. Я тебе люблю. І відключився.

Медики, що прибігли на шум, підхопили несвідоме тіло її коханого. Переклавши на каталку попрямували до оглядової. І як їй потім повідомили, майже одразу на операційний стіл.

Медсестри оглянули її та малюка, шукаючи поранення. Нічого не знайшовши стали заспокоювати Елізабет. Що в них найкращі лікарі. Що з її чоловіком усе буде гаразд.

Елізабет притиснула крихітного синочка до грудей і заридала. Подумки просячи Бога, що б з Майклом все було гаразд. Вона його кохає білше за життя. Вона не зможе без нього. Не зможе.

***

Операція тривала вже кілька годин. Але їм поки що нічого не говорили.

Хлоя заспокоювала Елізабет, запевнюючи, що все буде добре, що якщо поки немає новин, це не означає, що потрібно чекати чогось поганого.

Просто лікарям потрібно трохи часу, щоб зробити все правильно.

Том знову здригнувся, згадавши, як Хлоя увірвалася до зали нарад. Уся бліда, у сльозах. А в очах читався дикий страх. Том зрозумів, що сталося щось страшне.

- Що трапилося?

Запитав. І боявся почути що вона йому  відповідь. Не знаючи чого чекати.

- Майкл… він… у нього стріляли. - Хлоя знову заплакала.

Том відчув, як від нападу страху, що навалився на нього з-за друга, легені стиснулися. Немов усе повітря разом їх покинуло.

Кинувши всі справи, вони поїхали до лікарні. По дорозі телефонуючи Метью Реймсу, повідомляючи того, що сталося.

До лікарні вони приїхали майже водночас. І не промовивши жодного слова, кинулися до палати Елізабет.

Та сиділа на ліжку, ніби не бачила перед собою нічого. Притискала дитину до грудей і нервово погойдувалася з боку в бік. Її руки тремтіли, а по щоках беззвучно котилися сльози.

Побачивши людей, що ввійшли, дівчина ніби вийшовши з трансу ще більше розплакалася. Медсестри забравши дитину передали її Хлої, що підійшла.

Батько Майкла міцно притис тремтячу дівчину до себе. По його обличчі беззвучно котилися сльози.

Він погладжував невістку по голові, намагаючись ту заспокоїти. Хоча сам ледве стримався. Він розумів, що йому треба бути сильним. Не можна розкисати.

Том притискав до себе плачучу Хлою, а та притискала малюка до грудей і тихо схлипувала.

- З ним усе буде гаразд. Чуєш мене? Навіть не смій думати про погане.

Реймс старший притискав до себе Елізабет, і погладжував її немов дитину. Говорив з нею, намагався не видати свого хвилювання. Намагався заспокоїти.

Їй не можна хвилюватись. Вона щойно стала мамою. Боявся, що її стан може вплинути на онука. І коли Майкл прийде до тями, а він у цьому не сумнівався. Він просто повинен вижити. Іншого виходу він не має. Він їм задасть за стан дружини та дитини.

Трохи згодом Елізабет накачали якимись препаратами, і вона швидко заснула. Але навіть під дією ліків її хвилювання нікуди не поділося. Вона постійно кликала Майкла в неспокійному сні.

Джоанна, що також з'явилася, рвалася до палати. Кидаючись звинуваченнями на адресу невістки.

Реймс старший, втративши всяке терпіння, витяг майже колишню дружину за межі лікарні та заборонив охороні її пропускати.

- Та як ти смієш так зі мною чинити.

- Досить Джоанна. Вистачить уже. - Чоловік себе вже не стримував. Біль, страх і образа на долю, все змішалося воєдино і знайшло вихід. – Ти. Це все ти. Твої ігри. Твої незрозумілі плани. Постійні інтриги. - Він скуйовдив собі волосся на голові намагаючись хоч трохи прийти в себе і заспокоїтися. - Я не розумію у чому ти звинувачуєш дівчину? У чому вона перед тобою винна? Може в тому, що теж постраждала від твоїх інтриг?

- Це через неї моя дитина зараз на операційному столі лежить…

– Ні. Тут ти дуже помиляєшся. Це твоя Соня відправила нашого хлопчика до реанімації. Вона у нього стріляла.

Джоанна зблідла.

– Що? хіба ти ще не знаєш? Соня прийшла вбити нашого онука та невістку. І як виявилося, Майкл їй теж вже й потрібен не був, раз вона все ж таки вистрілила в нього.