Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Здалеку я не бачив його очей. Навіть хто він не зміг визначити, але саме цей мертвий погляд вивів мене із заціпеніння.

Якби я не почав стріляти, вони ще жили б. День чи два, але жили. А потім загинули б разом із двома сотнями інших, віддавши кров Хантерам. До біса! Вони бійці і знали, чим ризикують. Як і я... Ще нічого не скінчилося. Смертоносний потік плазми може прилетіти будь-якої миті. Отже, ніколи шмарклі розпускати. Час поки що мій союзник.

«Навичка скритність підвищена +1»

Ось чому я не бачу характеристик ворогів. Мабуть, у режимі скритності відображення цієї інформації неактивне.

Найближчий андроїд не стріляє, схилився над лейтенантом, отже, його залишаю насамкінець. Беру на приціл наступного. Постріл. Навіть не дивлячись, потрапив чи ні, переводжу дуло на третього. Постріл... Четвертий... Постріл. Перший тим часом зрозумів, що відбувається, оцінив обстановку, якось зіставив траєкторію та почав повертатись у мій бік. Пізно. Постріл.

Чим гарна плазмова гвинтівка. Віддача не збиває приціл. Головне, щоб руки не тремтіли. У мене не тремтять. Чотири постріли, чотири виведені з ладу карателя. Залишившись без керування, дрони припинили стрілянину і описують безглузді кола.

З шести бійців, троє лежать на землі, інші якраз добігають до термінатора і пірнають у нічну темряву. Возген теж... Що ж, хоч хтось уцілів. Вже не дарма все.

— Далеко не тікайте! — кричу їм услід і починаю методично відстрілювати дронів.

З моєю новою зброєю, це як повітряні кульки збивати. Хлоп — і в повітрі спухає невелика вогняна куля. Ай, який я молодець… Хлоп — і ще один. Жодного промаху. Гвинтівку відчуваю як продовження руки. Здається, тикаючи пальцем, більше шансів промахнутися, ніж із неї. Хлоп… Чисто святковий салют. Хлоп…

Усе. А тепер і ніч треба повернути назад. На прожектори зарядів шкода, тому бластер в інвентар, у руку Глок.

— Дзинь! Дзинь! Дзинь…

Уфф… Голову немов у ковдру замотали. Що з розплющеними очима, що із заплющеними. Нічого не видно.

— Возген! Хлопці! Займіться заручниками!

— Це ти їх, Леоне? — сповнений подиву і трохи осиплий голос Возгена.

— Яка різниця! Рятуйте бранців. Нічого не змінилось. Попередній план у силі.

— Хлопці! За справу! — координатор отямився. — Час не чекає. Бігом! Бігом!

Надавши бійцям діставати із басейну заручників, для цього заздалегідь були заготовлені сходи, йду збирати лут. Я не за ідею борюся, так що залишати здобич не маю наміру.

Найближче до мене Хантер. Ось його першим і огляну.

Чорт! Він ще живий! Ну, це ненадовго. Зараз виправимо.

«Стривай, людино! Не вбивай!» — голос у голові пролунав одночасно з тим, як я направив на інопланетянина пістолет.

— І чому я не маю цього робити?

  «Ми ж не вороги»

— Сам розумієш, що сказав?

«Звичайно. Наші раси ворогують. Але ми просто солдати. Ти виконуєш накази своїх командирів. Я — своїх. У нас немає вибору. А особисто тобі я нічого злого не зробив»

— Спірне питання. Он там лежать тіла трьох моїх друзів.

«Твоїх бійців убили роботи. Ти знищив їх. Рахунок рівний. А у мене навіть зброї немає»

— Ти наказав. Виходить, тобі й відповідати.

«Це не так. Я лише спостерігач. Наказ карателі отримали ще на базі. Якщо дотримуватись твоєї логіки — винен полковник Віс-Кас. Але й він підпорядковується наказам Центру»

«Увага! Ви зазнали ментальної атаки 10-го рівня»

— Ти навіть зараз атакуєш!

«Я лише намагаюся захиститися. Залиш мені життя, і я скажу, хто запропонував організувати цю засідку»

— Життя зрадника не є достатньою платою за голову одного з тих, хто поневолив мою планету.

«Увага! Вам доступне приховане завдання «Чужий серед своїх». Дізнайтеся у лейтенанта Ка-Гора ім'я зрадника, знайдіть його та вбийте. Нагорода: ключ «всюдихід». Додаткова умова: лейтенант Ка-Гор має вижити. Прийняти? Так/Ні?»

Ось і кінець сумнівів. Як добре бути рядовим виконавцем. Коли за тебе все вирішено заздалегідь. Іди второваною дорогою і не суши голову. І якщо скажуть: «Стрибай!», то запитуй лише, як високо.

«А життя кількох сотень заручників, яких карателі вже завтра знищать? Чи ти думаєш, що вбивство лейтенанта флотилії Хан-Терра залишиться безкарним? Невже ти вважаєш такий обмін рівноцінним? Моя смерть і загибель кількох сотень ні в чому не винних землян? Готовий взяти на себе відповідальність за їхнє життя?»

— Гарно говориш. А насправді просто боїшся смерті.

«Як і будь-яка розумна істота. Здатна усвідомити свою унікальність та кінечність буття. Ми дуже цінуємо життя»

— Своє… І, мабуть, саме тому в бій посилає е тільки роботів?

«Звичайно. Навіщо ризикувати розумним, якщо можна використовувати машини? Земля тому й потрапила до списку сировинних світів, що люди масово винищували собі подібних, а отже, не можуть вважатися носіями розуму»