Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Від ударів швидко розхитувався станок, розгойдувалось риштовання, усе ходило ходором, люди рискували життям кожну хвилину. Таким способом можна було продовбати 800 метрів за півтора-два роки. (Тепер 800 метрів на Ембі зчаста проходять за півтора місяці). З десятьох скважин, продовбаних «ударним» способом, вісім бувало негодящих – вода заливала скважину, обводнювались нафтові шари.

Чудесний сучасний коловоротний станок винайдений в Америці в 1911 році, але в Росії мало вживався. На Ембі коловоротне буріння остаточно заведено скрізь кілька років тому.

Коли кучерявий з'явився на Ембі, нафту добували сливе тільки в Доссорі, де її добував ще Нобель. Добудовувалась вузькоколійна залізниця від Гур'єва до Доссора. Бурили слабо. Шукали нафту тільки в «шапці» соляних куполів. Коли там нафти не було, об'являлося, що все родовище «сухе».

Поклади різних епох існування землі лежать одне на одному шарами. Ці шари не лежать рівно, а дещо схилені то вниз, то вгору. Соляний купол, випираючи до поверхні, випинає ці шари стріхою над собою. Подекуди сіль навіть розриває ці шари, тоді говориться, що сіль «протнула» поклади.

От тоді й глибоколежні шари, буває, опиняються близько до поверхні. Найближче вони будуть звичайно в самій шапці купола, там бувають і виходи нафти на поверхню. Побачивши на землі нафту, капіталісти бралися бурити, а головне – продавати акції на нове «родовище». На Доссорі вони таким чином знайшли нафту. Але вони не знайшли її на Искине, на Макаті і в багатьох інших місцях, хоча нафта і там була на поверхні. Тут її, може, й забагато бувало зверху, вона встигла вся вийти і вивітритися. Про те, що нафта може бути в піднятих шарах по боках купола, капіталісти не знали, втім вони, мабуть, і гадки не мали, що бурять над соляним куполом.

Все змінилося, коли на Ембі з'явився геолог Пермяков – людина не зовсім звичайна. Син рахівника, він довго був робочим бурильником, на його тонких руках шкіра зашкарубла навік. У нього добірна, бистра, математична голова, він живе мислю, не думаючи він не міг би прожити й дня.

Він – холодний фантаст, похмурий оптиміст, злий мрійник. У ньому немає ні краплі широкоголосої добродушності, властивої звичайним фантазерам. Він злий і точний у своїх фантазіях. Плохий і боязкий на вигляд, у науковому спорі він – страшний боєць.

Геологи, що зосталися на Ембі у спадщину від старих часів, волею чи неволею довбали й свердлили дірки тільки над шапкою соляних куполів. Пермяков доводив, що треба шукати нафту на крутих спадах куполів – бокову, «контактову» нафту. З нього сміялися, кепкували з нового слівця «контактовий» і довбали й свердлили сухі дірки, як і раніше. Але Пермяков, раз захопившись фантасмою бокової нафти, боровся за неї люто і добився свого. Знайдено бокову нафту на Искине, Макаті і Байчунасі.[220] Зроблено гравіметричну розвідку і окреслено контури ембенських куполів. Перед цим гравітація танцювала тільки над шапкою купола, покололи її дірками так, що ніде було свердлити нову скважину, але так і не було ані нафти, ані контурів купола. Отак було на Сагизі.[221] «Стіл» купола тут біля 30 кілометрів удовжки, а колупали тільки на площі в один кілометр.

До Пермякова ставилися так, як до всіх новаторів. Коли поставлена бурова давала нафту, це поясняли як випадок. Коли скважина була суха, вважали за доведене, що контактова нафта є легенда і фантазія. Взагалі, мовляв, на Ембі нафти було мало, і її всю викачали капіталісти, вони, либонь, не дурніші були за нас!

Але радянські академіки підтримали Пермякова, і нафту знайдено. Проте невідомо, як Пермяков був би добився свого, щоб не кучерявий.

Коли кучерявий з'явився на Ембу, управління було в Москві, а майстерня та інженери сиділи в Доссорі, адже це було єдине нафтове місце.

Кучерявий почав з того, що переніс управління трестом у Гур'єв. Це була така ж рисковита ідея, як і все, що робив він. Інженери не схотіли їхати в пустиню. Ніде було жити робітникам. На місці кваліфікованого робітництва не було зовсім, і взагалі майже не було робочої сили.

І от кучерявий з допомогою Жукова, Пермякова і місцевої парторганізації взявся реалізувати свою ідею. Робітники робилися техніками, техніки – інженерами, кочовники – кваліфікованими робітниками. Найбільш талановитих посилали учитись. Він сам учив на ходу тих, кого не можна було послати на учобу.

Він побудував нове місто з очерету. Почали приїздити інженери, геологи і геодезисти. Вони, дивуючись, находили, що робота спориться, декому з них довелося ставати вже під команду учнів кучерявого. Киргиз-казаки уперше за весь час існування земної кулі поробилися бурильниками, буровими майстрами, техніками, інженерами, геологами, лікарями, бухгалтерами, слюсарями, токарями, монтерами. Сімдесят процентів промислового пролетаріату на Ембі – вікові кочовники-казаки, а перед приїздом кучерявого їх було сім процентів.

Кучерявий сам вивчив геологію, більше того – він вивчив своїх геологів, але час уже сказати кілька слів про кучерявого.

Його прізвище Лаврентьєв. Колись він звався куди простіше: «Яшка». Його батько був вантажником, а сам він по професії мастильник при машині. Як він з мастильника, з помічника слюсаря зробився переможцем всілякої пустині, піскової, кочової, пошехонської, безкультурної, на півсотні років одкинутої від бігу нового життя? Він став членом партії більшовиків ще в тисяча дев'ятсот сьомому році.

Лаврентьєв – велике ім'я на Ембі. Немає жодного гвинтика на виробництві, жодного куточка в домах, жодного чоловіка на Ембі, що не нагадував би про Лаврентьєва. Але він не сам досяг того. З тисяча дев'ятсот сьомого року він не сам. Він працював у підпільних гуртках, йому давали книги, його любили й підтримували бакінські більшовики, ті вірні й скромні люди, чиї імена тепер відомі по найглухіших закутках усієї землі. Щоб не вони, він не був би Лаврентьєвим. Як і зараз, він міг би співати пісню про Ваньку-ключника, злого розлучника, та й по тому. Велика ненависть і велика любов Кучерявого Яші зосталися б недоспівані.

Він уславився вже за часів своєї роботи на промислі Ільїча в Баку, та тільки семирічна війна проти пустині маленького загону більшовиків зробила його тим, що він є тепер.

Після семирічної війни у вісімнадцятому столітті велика частина невеликої країни знелюдніла, зробилася пусткою, кріпаки-солдати загинули в війні. Після семирічної війни в прикаспійському степу невелику частину великої пустині назавжди завойовано для людей.

Ці люди, в більшості своїй кочовники-казаки, самі не могли звоювати пустиню, вони підкорялись їй,