Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

-Добре,- опустила вона голову,- я мовчу.

-От і чудово!- я зробила ще ковток і вийшла подихати на подвір’я. Мені треба було заспокоїтися і вечірня прохолода могла в цьому допомогти.

За невисоким забором я побачила світло фар. Схоже сусід все-таки повернувся. Я пройшла до хвіртки та визирнула на вулицю. Мені хотілося все-таки вмовити його взяти гроші за бензин, адже він коштує не дешево. Поряд з його «Жигулями» зупинився ще і чорний «Гелік». Я присвиснула:

-Нічого собі у мужика синок.

Я знаю скільки коштує ця машина. Мій брат другий рік мріє купити такий, проте новий(а тут одразу видно що він новий) коштує не мало грошей і, поки що, брат не може собі цього дозволити.

Тим часом з «Жигулів» вийшов вже знайомий мені дядько і побачив мене.

-Доїхала все-таки? А я хвилювався, вже хотів повертатись і перевірити чи не заблукала. Спеціально сина вмовив поїхати тією ж дорогою, на всякий випадок.

-Дякуючи Вам, я без проблем знайшла дорогу. Вибачте, а як Вас звуть?

-Зви мене дядько Петро.- посміхнувся він мені добродушною посмішкою.

-Дядько Петро, давайте я все-таки віддам Вам гроші за бензин? Я просто ніяково себе почуваю, адже він дорогий зараз.

-Дурниці,- махнув він рукою,- таке я можу собі дозволити. Тим паче, де таке бачено, щоб чоловік брав гроші з дівчини, котра потрапила в біду? Не сором мене!

-Не буду,- посміхнулася я,- але все-таки хочу якось віддячити. Може зможу вам чимось допомогти?

-А от приходь до нас на обід і ми подумаємо, чим може допомогти моєму батькові така красуня!- почула грубий голос. Я так захопилася розмовою з дядьком Петром, що не помітила, як з машини вийшов його син. Хоча такого чоловіка не можливо було не помітити.

Навіть в напівтемряві було видно наскільки він великий. Просто ведмідь якийсь. Я мимоволі зробила крок назад і уперлася спиною в ворота. Не злякалася, просто ніяково стало поряд з ним.

-О, Андрюша, а це саме та дівчина, про яку я тобі розповідав. До речі, дочко, а звати тебе як?- запитав дядько Петро.

-Єва,- пискнула я, не відводячи погляду від «Андрюші». Так його називати міг тільки батько. Мені б і в голову не прийшло звернутися до цього величезного чоловіка так ласкаво і по-дитячому.

-Приємно познайомитися, Єво! Тату, аби ти мені сказав, що в тебе така вродлива сусідка, я б ще раніше приїхав у гості!

-Так я сам тільки сьогодні дізнався про це,- засміявся дядько.

-Ну так що, Єва, прийдеш у гості? Ми шашлик плануємо завтра смажить.- повернувся до мене громила.

-Та я завтра вже додому…- спробувала я відмовитися. Мене не дуже приваблювала ідея відпочинку з незнайомим чоловіком, ще і таким, від якого мурашки по тілу.

-Так ти ж віддячити хотіла батьку, от так і зможеш.- наполягав він.

-А більше ніяк?- повернулася я до старого.

-Андрюшо, не приставай до дівчини. Не треба мені нічого. Проте,- повернувся він до мене,- якщо буде бажання, на шашлики приходь. І подругу бери. Син таке м’ясо маринує, що ніхто так не зможе!

-А тут ще і подруга є? Ну тоді точно я вдало приїхав. Провести вихідний в компанії чарівних дівчат — що може бути краще? Все, відмова не приймається. Зараз йди відпочивати, нічого вночі стояти одній на дворі, а завтра я за вами зайду.

З цими словами, він за плечі розвернув мене і підштовхнув у напрямку будинку. Я була на стільки шокована, що просто мовчки піднялася на сходи. Лізи на дивані вже не було і я пішла в кімнату, яку вона виділила мені на цю ніч. Швидко забралася під ковдру і лягла. Перед очима я все ще бачила цього величезного чоловіка.

-Завтра зранку одразу додому! Нехай хтось інший допомагає Лізі! З мене вистачає пригод!

Якби я знала, що мої пригоди тільки починаються, то тримала б язик за зубами!