Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

-Дякую Вам!- зраділа я і поспішила до машини.

-Ти заходь зранку по молоко!- крикнув він.

-Зайду обов'язково! Ще раз дякую!

Він махнув рукою і поліз у свою автівку, а я поїхала в указаному напрямку.

Дорога і справді була, хоч і не дуже гарна, проте для моєї машини не страшна. Вже скоро я побачила хрести на кладовищі та велику білу церкву. Неймовірно зраділа і додала газу. Вулицю і будинок знайшла без проблем. На веранді горіло світло і я посигналила. З дверей вискочила Ліза і кинулася відчиняти мені ворота. Я заїхала на територію і вийшла з машини. Я була так рада що дісталася сюди, а не ночувала в полі, що навіть забула, як недавно злилася на Лізу. Ми обнялися і піднялися на крильце. 

Сіли на старенький диван і вона запитала:

-Ти чому так довго? Я вже хвилюватися почала. Телефонувала тобі кілька разів, але у тебе не було зв’язку.

-Та я їхала такою дорогою, що там не тільки мережі не було, а і самої дороги також!

-А навіщо ти туди поїхала? Є ж нормальна асфальтована, до самого села. Там і вказівник на трасі є.

-Може і є, але навігатор про це не знає!

-Вбила б я того, хто придумав цю штуку, але не довів її до ладу!

-Мені здається ти не єдина така. Головне що я доїхала. Дивімося будинок, бо мені ще додому їхати треба.

-Так може залишишся? Скоро стемніє, що ти тут побачиш вночі? А завтра зранку все і подивимося!

-Ліза, я їхала сюди на кілька годин всього, у мене навіть речей немає з собою.

-Ну перевдягтися я тобі знайду, у мене лахміття ціла сумка.

-Не думаю що це буде нормально. Давай швидко подивимось і все.- намагалась я відмовитись. Не те щоб я брезглива, просто у мене вихідні попереду, які я планувала провести лежачі на дивані.

-Та ну, Єва, ми не бачилися давно. Залишайся, а завтра разом поїдемо в місто. Заодно і мене підкинеш. Зрештою тут свіже повітря і дуже гарна природа. Можемо навіть на озеро сходити покупатись. Прекрасні вихідні будуть.

-Ну не знаю, в принципі не так і погано буде побути на природі. Добре, на озеро підемо, тільки завтра ввечері повертаємося в місто.

-Чудово!- зраділа вона,- Я зараз дідове вино дістану. У нього класний виноград і вино просто відмінне виходило.

Вона побігла за вином, перед цим давши мені футболку і шорти. Я переодяглася і почувати себе стала краще. Хоча будинок був старим, проте дуже затишним. Видно було, що власник ставився до нього з любов’ю.

-Ліза, може розкажеш, як тобі дістався цей дім?

Вона діставала склянки та нарізала фрукти, які лежали в холодильнику. Судячи з запасів, вона точно збиралась провести вихідні тут.

-Це будинок мого троюрідного діда. Він помер в 98 років, переживши свого сина. А той був нелюдимий і спадкоємців окрім мене не лишилося. Бабуся до самої смерті піклувалася про нього і я частенько допомагала йому на огороді. Тому думаю він і залишив його мені. За що я йому дуже вдячна. Сподіваюсь, що я зможу отримати за нього нормальну суму, щоб вистачило на квартиру.

-В принципі все можливо. Це село скоро увійде в межу міста і тому ціни на нерухомість зростуть. Ще і гарна природа поряд. Якщо стан у нього не гірший, то думаю ми зможемо, щось придумати. Але точніше скажу після того, як обдивлюся все.

-Завтра цим і займемося. А зараз давай, за зустріч!- вона підняла свою склянку. Я стукнулася з нею своєю і пригубила вино. Воно дійсно виявилося смачним, хоча і трохи міцним. Я відчула як тепло розходиться по тілу. Стало легко і приємно. Все-таки були плюси від цієї поїздки.Ми сиділи та розмовляли. Ліза розповідала історії своєї родини, хоча вони не були надто цікавими, проте я слухала її та відпочивала. Аж до того моменту, як вона сказала:

-Я тут Сергія недавно бачила…

-Стоп!- перебила я її,- Я розлучилася з цим чоловіком і більше не бажаю чути про нього! Тому краще заткнися!

-Та я ж просто… так щоб підтримати розмову!- тихо сказала вона.

-Підтримуй історіями з дитинства, а про цього ідіота мені не нагадуй!

-Та я просто хотіла сказати… ну тут така справа… я навіть не знаю як…

-Кажи вже!- рявкнула я. Мене дуже напружувало те, як вона почала мнуться! Що ще ці двоє придурків задумали?

-Ну коротше, Сергій все-таки не заспокоївся і зміг пробратися у квартиру Олега. Не знаю як це йому вдалося, проте він навіть зміг найти сейф і ключі від нього. Прикинь, той недоумок ховав їх прямо в вазочці поряд з сейфом!

-Ти про Сергія кажи, а не про Олега!- я навіть боялася подумати, що втнув мій колишній.

-Ага! Так ось! Він відкрив сейф і там лежали гроші. Багато грошей. Сергій хотів відразу їх забрати, але побоявся. Адже коли він підіймався на потрібний поверх, то на сходах зіштовхнувся з прибиральницею Олега, яка якраз виходила з його квартири. Вона добре бачила Сергія, адже він зачепив її й у неї упала сумка. Жінка ще сварилася на нього. Якби Сергій забрав в той день гроші, вона могла його описати,  Олег одразу зрозумів би про кого мова.

-Уже радує що він хоч думати почав! Але відчуваю, це не кінець?

-Не кінець. Він подзвонив до мене і розповів все. Йому потрібне алібі на момент, коли він забере з сейфа гроші. Навіть якщо його запідозрять, буде людина, яка підтвердить, що в той момент він був далеко за містом. Я на цю роль не підходжу, адже ми з ним разом ходили до поліції писати заяву на Олега, але якщо це скаже спадкоємиця відомих юристів, ще і його колишня дружина…

-… то мені звісно повірять, адже прикривати його мені немає резону!- закінчила я за неї.- От скажи мені, ви ідіоти?

-Єва, послухай, тільки ти можеш допомогти йому!

-Я цьому козлу не збираюся допомагати!

-А мені? Адже я також постраждала від рук Олега!

-А тобі я можу допомогти тільки з оцінкою будинку. Хоча якщо ти продовжиш в тому ж дусі, то і цього робити не буду. Зараз від поїздки додому мене зупиняє тільки те, що я випила уже достатньо вина. Проте, якщо ти не заткнешся, то я викличу сюди «тверезого водія»!