Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Дощ почав бити лобовим склом, і Ліліан на мить зупинила машину. Густий потік води перекривав огляд, ніби місто намагалося заховати свої темні таємниці за водяною завісою. Вона кинула погляд на відображення себе в дзеркалі: коротко пострижене каштанове волосся було заховано під капюшоном, очі, приховані за інтерфейсними окулярами, мерехтіли тьмяним світлом від численних даних, що надходять з її бортового комп'ютера.

"Нічого незвичайного, капітан Норт", - пролунав голос у її вусі, що передається безпосередньо з поліцейського управління. Кайл "Спарк" Грем, її хакер, перевіряв камери міста, пробираючись через безліч таємних каналів спостереження.

— Так, — тихо пробурмотіла Ліліан, відкидаючись на спинку сидіння. - У цьому місті "нічого незвичайного" - це саме по собі підозріло.

Її пальці торкнулися панелі керування, перемикаючи камери на ручний режим. Ліліан зосередилася на західній частині міста, де, як вона відчувала, незабаром мав статися черговий "випадок" за участю Хіллера. Цей район був його полем гри. Величезні будівлі корпорацій височіли над темними вулицями, наче титани, що дивляться на свої володіння.

— Райдере, ти на місці? — спитала вона крізь комунікатор, її голос прорізав атмосферу патрульного автомобіля, наповнену шумом дощу.

Марк "Райдер" Хансен, напарник і член її команди, знаходився в одному із сусідніх районів, ведучи спостереження на випадок, якщо Хіллер вирішить з'явитися у цьому секторі. Його відповідь прийшла майже відразу:

- На місці. Тут тихо, як у могилі, Ліл. Але ти знаєш Хіллера - цей виродок ніколи не здасться, якщо не захоче.

Ліліан знала, що Марк правий. Хіллер завжди з'являється тоді, коли ти найменше цього очікуєш, і зникає без сліду, залишаючи за собою лише легкі натяки та головоломки.

- Продовжуй спостереження, Райдер. Я перевірю центральні зони.

Вона знову запустила двигун і вивела машину на дорогу, поринаючи в хаос неонового міста. Але в ній панував повний порядок. Хіллер був невловимий, але в її голові вже формувався план. Це була не перша їхня зустріч, і Ліліан знала — сьогодні щось має статися.

Дощ посилився, і Ліліан переключила керування машини на автоматичний режим, щоб зосередитись на своїх думках. Місто, просочене корупцією та прихованими угодами, жило своїм життям. Тут тіньові фігури, такі як Хіллер, не просто процвітали - вони були частиною екосистеми.

Ліліан виглянула у вікно, спостерігаючи за рідкісними перехожими, які поспішали сховатись під дахами від дощу. Вона знала, що Хіллер може бути будь-де, захований у будь-якій тіні. Він був її білим китом, і сьогодні, можливо, настане ще один раунд їхньої вічної гри в кішки-мишки.

- Ліл, ти чула? — несподівано пролунав у навушнику голос Спарка. — Є підозрілий рух на перетині 19-ї та Лорен. Пара дронів засікли... щось дивне. Там є сигнал, який не відстежується нашими системами. Це може бути Хіллер.

- Я вже в дорозі, - відповіла Ліліан, прискорюючи машину. Серце забилося швидше. Вона знала, що ця ніч стане поворотною.

Неонові вогні блимали, дощ ставав все сильнішим, змиваючи бруд із вулиць, але Вальхейм, як завжди, залишався вірним собі — містом, де правда прихована в тінях, а безпека — лише ілюзія.

Дощ з кожною хвилиною посилювався, барабанячи по даху машини так голосно, що здавалося, він намагався заглушити всі звуки міста. Вальхейм, занурений у водяну пелену, ставав ще похмурішим, ніж зазвичай. У світлі неонових вивісок краплі води виблискували короткими спалахами, наче нагадуючи, що місто завжди спостерігає, але нічого не бачить по-справжньому.

Ліліан повела машину у бік перетину 19-ї та Лорен. Це місце давно мало погану славу серед патрульних. Західний район, який давно став територією для незаконних угод, слабко освітлених провулків і кинутих корпусів старих будівель. Район, де кожен поворот міг стати останнім.

Усередині машини напружилася тиша. На екрані панелі приладів почали блимати показники: автоматичний аналізатор намагався відстежити підозрілі сигнали, які згадав Спарк, але навіть машина з її просунутими сенсорами нічого не могла зафіксувати.

— Спарк, ти певен, що то був сигнал? — Ліліан зробила голос голосніше, щоб перекричти шум дощу. - Моя система глуха, як камінь.

- Я все перевірив, Ліл. Дрони зафіксували дуже короткий збій, ніби хтось використовує старе аналогове обладнання, щоб оминати всі наші мережі. Ти ж знаєш, хто може працювати.

Хіллер. Ліліан стиснула кермо міцніше, і її серце забилося трохи швидше. Він знову грає з ними, залишаючи рівно стільки доказів, щоб розпалити їхню цікавість, але не потрапити до рук поліції. Вона згадала, як останній раз він був настільки близький, що вона майже могла відчути його дихання, але в останній момент він вислизнув, як тінь, розчинившись у лабіринті темних провулків.

Ліліан вимкнула автоматичне керування і сама взяла кермо. Вона відчувала, що ця ніч буде особливою. На екрані з'явилося повідомлення від Марка Хансена:

- Ліл, я вже на перетині. Бачу кілька закритих складів та пару кинутих транспортних контейнерів. Чисто.

— Надто чисто, — пробурмотіла Ліліан. Вона знала, що Хіллер не залишає слідів. Він завжди був майстром маніпуляції: знав, як спрямувати людей туди, де вони нічого не знайдуть, і зникнути до того, як хтось зрозуміє, що вже близько.

Коли Ліліан під'їхала до перетину 19-ї та Лорен, вона заглушила двигун і вийшла з машини. Місто здавалося порожнім, крім повільного шуму крапель, що розбивалися об мокрий асфальт. Вона витягла з кишені свій ручний сканер — пристрій, який міг засікти навіть найслабші сліди тепла та рухів. Але, як і очікувалося, прилад не показував нічого.

- Спарк, ти бачиш щось на своїх камерах? — Ліліан обережно підійшла до темного провулку. Її чоботи тихо рипіли мокрим асфальтом, залишаючи на ньому невеликі сліди.

— Стривай... бачу рух на даху однієї з будівель. Схоже на людську постать. Ліл, то може бути він!

Ліліан подивилася нагору. За її спиною височіли багатоквартирні будинки з облізлими фасадами. Дахи були закриті старими антенами та вентиляційними системами. Вона відчула приплив адреналіну, що пробіг венами. То був її шанс.