Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

Через два тижні мені привезли і встановили кухню. Люди що встановлювали здивувалися, побачивши оформлені стіни. Я в районі фартуха намалювала шматок саду з кущовою трояндою. Поки мені встановлювали кухню друзі сиділи зі мною в кімнаті. Хлопці не хотіли, щоб я залишалася одна і реально сприймали мене чи то як друга, чи то як молодшу сестру. І того ж дня притягли мені кухонний стіл. Теж під реставрацію. Ще й допомагали його шкурити. Я потім на ніжках столу намалювала плющ, немов він обвив їх і піднімається по них на стільницю. І залазить на її край. А на самій стільниці намалювала блакитне небо з хмарками темнішого блакитного кольору.

Я днями ще раз була в магазині, дивилася на плиту, духовку й холодильну шафу. Уже давно придивляюся. Найвигідніша пропозиція в них уже справді, за словами консультантів, понад рік. Найвигідніше купувати відразу плиту, духовку і холодильну шафу і за повну оплату на місці. Якщо в кредит одна третина переплата. На даний момент у мене вже дві третини від суми вже було зібрано. Я після випуску з інтернату багато працюю. Найприємніше, що мені подобається робота, що я роблю. У банку відкрила собі кілька карток під різні цілі. Одну щоб відкладати на неї на навчання. Іншу для великих покупок. І одну для походу в магазин. І тільки її тягаю з собою щодня. Решта лежать удома.

Увечері стояла на кухні, дивилася на композицію в цілому. Думала, що намалювати на дверцятах шаф. Вони були поки що чистими білими. Але на них одразу можна малювати. Я замовляла щоб дверцята були готові під фарбування.

— Неяда! — покликали з вулиці.

Повернулася, подивилася у вікно. Це був Маркус. За його спиною помітила друзів. Вони стояли здивовані й погляди були промовисті. Відкрила вікно.

— Привіт.

— Можна зайти? — запитав він нерішуче.

— Заходь.

Коли він зайшов у під'їзд Лютик, він же Люк запитав:

— Ти його знаєш? — кивнула їм. — Нам є про що турбуватися?

— Усе добре, хлопці. Дякую.

Пішла відчиняти двері.

— Привіт. Вибач, що без попередження. Можна до тебе в гості? Обіцяю поводитися пристойно.

— Заходь. Чай?

— Так, дякую.

Він дістав шоколадки з кишені. Молочний, білий і чорний.

— Не знаю, який ти любиш.

— Молочний. Чорний, можна змішати з білим і буде молочний, — сказала з посмішкою.

Зайшовши на кухню, чоловік застиг у здивуванні.

— Красиво. Ти малювала? — кивнула. Він одразу роздивився вікна і зачинив їх. А потім подивився на стіни. — Так дверцята ж білі?!

— Знаю. Я просила про це. Ти не дивись на них як просто дверцята. Вони для мене чисте полотно. Якраз думала, що намалювати.

Чоловік помітив порожні місця під техніку. І окремо маленьку плитку, і старий холодильник.

— Майже накопичила, — сказала, помітивши його погляд. — Вигідніше купувати одразу трійку техніки і повністю оплачуючи. Окремо дорожче, власне, як і в кредит. Того й збираю.

— Я дивуюся, як тобі одній вдалося це все купити. Тут часом двоє працюючих не можуть накопичити.

— Мабуть, у мене перевага, що я одна живу. Мені не так багато потрібно. І якщо чесно я не звикла шикувати. Купую те, що потрібно за потребою.

Я до чаю дістала ще печиво. Ми здебільшого мовчки попили чай. Було затишно помовчати й побути удвох. А потім Маркуса викликали. Знову когось убили. І він змушений був їхати.

— Ти кому попало двері не відчиняй, — сказав він наостанок. — Дякую за чай.

Я тільки посміхнулася проводжаючи його. З його відходом задумалася про особисте життя. Том із Тімом якось запитували. Але тоді я справді не замислювалася. Тим паче одразу семеро хлопців вирішили записати мене в сестри тире друг і не більше того. А там і там мені хлопці подобаються. А тут Маркус сам прийшов, на чай. Щось мені підказує, я йому подобаюся, і він не знає, як мені про це сказати.

Пішла за комп'ютер. Якщо я хочу нову техніку, потрібно працювати. А в мене якраз є кілька пропозицій щодо роботи. І дві з них можуть перекрити мою недостачу з накопичення і ще залишиться на життя. Але проблема в тому, що в обох цих проектах багато білого кольору і світло-світло сірого. Взялася за тестову версію першого проекту, ще раз ознайомилася із завданням і стала думати, як його реалізувати. Навіть зробила начерки. У принципі все реально, особливо якщо зроблю для початку в контрастних кольорах. А після затвердження поміняю на потрібні кольори. Почала вести листування із замовником. Показала свої начерки. І трохи здивувалася. Те, що я зробила те, що він хоче. Ось просто ідеальне попадання, залишилося кольори поміняти на світлі.

Вранці зайнялася заміною кольорів. Вклалася у два заходи по дві години з перервою в чотири години. Затвердили з першого разу. Це був мій рекорд. Щоправда, до вечора вже боліла голова. І вже ввечері отримала переказ, навіть більший, ніж обговорювали. Як написали за оперативність і те, що зі мною приємно працювати. Плюс ще один позитивний відгук у скарбничку. Після цього написала по другому замовленню. Яке висіло в мене. І прибрала з профілю напис, що не працюю з білим кольором. Уже працюю. Другим замовленням був малюнок на стінах в особняку. Малювати не білими фарбами, але на білому. У принципі це не має стати для мене проблемою. Можливо стіни будуть трохи рябіти.

Відповіли мені вранці. І одразу запросили приїхати. І якщо все влаштує одразу взятися за роботу. Про всяк випадок взяла два види лінз і двоє окулярів. Замовник був заможний чоловік, який оформляє дитячу. У пастельних тонах. Потрібно було намалювати гори і багато дрібних деталей. Картинка чого хочуть у них була. Його насторожили мої окуляри.

— Вас бентежать тільки мої окуляри.

— Я звик дивитися співрозмовнику в очі.

— У мене не типовий колір очей і людям він не подобається?

— Червоний чи що?

— Ні, білий. І мені комфортніше працювати в окулярах. Очі чутливі.

Очі я все ж показала, мені дозволили знову одягнути окуляри.

— Лінзи не пробували?