Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Очі Санена затуманилися, і на мить він застигнув, а потім поспішив підкоритися моєму наказу з такою спритністю, якої я не очікувала від старої людини. Газета знову опинилася у моїх пальцях, хоч й догори дриґом, а ще за кілька митей професор стояв вже за порогом. 

Мені не потрібно було махати рукою, аби двері з гуркотом зачинилися прямо за його спиною, але я все одно це зробила – просто для більшого драматизму. Я перевернула газету й пустим поглядом втупилася в літери. 

Можливо, не варто було з ним ось так сваритися? Зрештою, хто ж знає, скільки мені доведеться пробути в цій академії перед тим, як вдасться нарешті втекти? Та я швидко відігнала від себе ці думки – що швидше я дам драла, то краще. І не варто забувати, що я тут і не працюю насправді, а радше бранка, тож і не зобов’язана заводити дружбу. Особливо зі старими неприємними професорами. 

Текст розпливався перед очима, а шкірою я відчувала чотири вимогливі погляди. Студенти мовчали – хвилину, дві, але від цього не ставало легше. Я відчувала усім тілом, що вони не повертаються до своїх справ, а продовжують дивитися на мене. 

 Газета гупнула по столу, і я вперлася п'ятірнею у дерево. 

 – Чого ви хочете? 

Вони дивилися на мене із майже роззявленими ротами.