Читати книгу - "Містер Гарбузоголовий, Стас Пушкар"

Скульптури були різні: великі й малі, грубі й акуратні, але всі вони мали одну спільну рису — виглядали надто... живими. Їхні чорні вугільні очі, здавалося, стежили за кожним рухом Рейч і Еббі. Дівчинка відчувала, як серце калатає в грудях, але не наважувалася говорити. 

Добігши до автомобіля, Рейчел швидко відчинила двері й посадила доньку на заднє сидіння. Самій їй знадобилося лише кілька секунд, щоб опинитися за кермом. Вона вставила ключ, повернула його, і двигун загурчав, розрізаючи моторошну тишу ночі. 

Ебігейл сиділа мовчки, дивлячись через вікно. Туман густішав, а снігопад приховував усе довкола. Проте навіть крізь цю завісу дівчинка помітила щось дивне. По задньому подвір’ю рухалися люди. Вони були одягнені в костюми сніговиків, але їхні неприродні рухи й повільна, майже механічна хода викликали жах. 

— Мамо… — почала вона, але Рейч вже натиснула на педаль газу. 

Машина рвонула вперед, залишаючи моторошний будинок позаду. Дівчинка ще довго дивилася назад, поки світло фар не розчинилося у темряві, але Рейчел була непохитною. Вона знала: зараз головне — знайти безпечне місце, навіть якщо для цього доведеться їхати всю ніч.