Читати книгу - "Майстер реліквій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але і ландскнехтам, і рейзелауферам подобається бути найоплачуванішими вбивцями в Європі. У вас багато спільного.
— Якщо ваша милість на цьому наполягає.
— Не дуйтеся, Дісмасе. Неприязнь — це смертний гріх.
— Можливо, монах Тецель продасть мені індульгенцію.
— Що за настрій! Випийте ще вина. Воно остудить вашу гельветську кров.
Альбрехт наповнив келих Дісмаса.
— Мені доповіли, що в Базелі хтось продавав човен, що належав святому Рибалці. Це правда?
— Човен був. Але я дуже сумніваюся, що він коли-небудь належав святому Петру. Це чергова обурлива підробка. Навіть не якісна.
Альбрехт зітхнув.
— Як би він пасував до нашого монастирського двору! Дійсно, це було б щось надзвичайне.
— Мій кузен хоче, щоб я купляв підробки?
— Ні. Але погодьтеся, Дісмасе, це було б щось надзвичайне.
— Обіцяю, якщо я зустріну колись справжній човен святого Петра, я куплю його для вашої милості, скільки б він не коштував.
Альбрехт перевів погляд на вікно.
— Рибальські човни то пусте, а от чого нам дійсно не вистачає, Дісмасе, це савана.
Дісмас ледве стримав стогін. Ще одна нескінченна тема.
— Ні, не просто савана, — виправив сам себе Альбрехт, — а того самого савана, справжньої погребальної плащаниці Спасителя.
Альбрехт побожно перехрестився.
— Як я вже казав моєму кузенові, я бачив дуже багато «справжніх» плащаниць. У Базелі цього року я нарахував цілих чотирнадцять.
Альбрехт був засмучений.
— Жодної справжньої?
Дісмас похитав головою. Зараз він майже співчував Альбрехтові.
— Не хочу виглядати вульгарним, але я б не вагаючись висякався в будь-яку з них. Зухвальство в наші дні сягнуло нечуваних меж. Сумно це казати, кузене, але ваша благородна пристрасть до реліквій стає ризикованою для вас, як і для курфюрста Фрідріха. Ви обидва вдихнули нове життя у стародавню торгівлю. Але попит перевищує пропозицію. Ціни ростуть. На ринок виходять шахраї. Фальсифікатори і злодії. Це сумно. Навіть більше, це ганьба! У Базелі я говорив про це з майстром Шенком. Я сказав йому: слухай, Шенку, якщо це буде продовжуватися, люди втратять довіру до ринку. Погані виживуть хороших. І що тоді?
Дісмас так захопився промовою, що мало не додав: «Якщо монах Тецель не зруйнує все ще раніше своїми злодіяннями».
Альбрехт не слухав. Його думки були десь далеко.
— Герцог Савойський має плащаницю, — сказав він. — Ти, напевно, знаєш про це.
— У Шамбері. Так. Я бачив її. Рік тому.
— І?
— З усіх так званих справжніх погребальних плащаниць нашого Господа, ця має, можна сказати, найкраще походження. Вона вперше з'явилася в Ліре, у Франції. Наскільки мені відомо, в 1353 році. Плащаниця була власністю лицаря Жоффруа де Шарні. Доблесний лицар, але тамплієр, тож треба завжди бути насторожі з реліквіями, привезеними тамплієрами зі Святої землі. Наскільки я пам'ятаю, невдовзі після того, як вона з'явилася у Ліре, було виявлено, що це підробка. Місцевим єпископом, таким собі П'єром д'Арсе. Але ви знаєте, як це було.
— Ні. Розкажіть мені. Як це було?
— Люди платили великі гроші, щоб побачити її. Тож, незважаючи на публічну заяву єпископа, де Шарні продовжував виставляти плащаницю. Століття по тому онука де Шарні, Маргарет, передала її до Савойського дому, герцогам. Спеціально для плащаниці вони побудували каплицю Сент-Шапель у замку в Шамбері. Де вона і перебуває понині.
— А що ви про це думаєте? — сумно проказав Альбрехт.
— Ця плащаниця більш тонкої роботи, ніж решта тих «справжніх» плащаниць, що я вивчав. На більшості з них ще навіть фарба не висохла. А це може бути та сама справжня плащаниця. І все ж таки у мене є великі сумніви.
— Чому?
— За часів нашого Господа у євреїв був звичай загортати покійників у два полотна. Тіло в одне, а голову в інше. Це навіть згадується в Євангелії від Іоанна. Плащаниця з Шамбері — цільний кусок. На ній відбиток всього тіла, від голови до пальців ніг.
— Євангеліє від Іоанна не є безапеляційним вироком, — скривився Альбрехт. — Я думаю, ви помиляєтеся, Дісмасе.
— Знання вашої милості перевершують мої. Я можу покластися тільки на свій досвід у торгівлі реліквіями. І на ось це. — Дісмас тицьнув на свій ніс.
— Чи продасть герцог Савойський плащаницю?
Дісмас похитав головою.
— Навряд чи. Це ж справжній монетний двір. Я маю на увазі, — ніяковіючи, додав він, — надійне джерело доходів. Савойський дім не багатий. Герцогу постійно потрібні гроші. Він виставляє її на постійній основі. Туди приходять паломники. Навіть королі і королеви.
Альбрехт знову втупився у вікно.
— Його називають Карл Добрий. Чому? Що в ньому доброго?
— Люди кажуть, що він справді добрий. Піклується про бідних і не гнобить своїх підданих. У нього не буває легких часів. Король Франції постійно намагається захопити його володіння.
— Тоді треба його називати Карл, Що Постійно Відбороняється, — сказав Альбрехт. — Вашого «дядечка Фрідріха» прозивають Мудрим. Цікаво, він справді такий мудрий?
— Ну, він освічена людина, звичайно. Знає три мови на додачу до латини та грецької. Будує великий університет. Кажуть, його магістр богослов'я — великий вчений. Августинець на ймення Лютер. Праведна людина.
— Я знаю п'ять мов на додачу до латини і грецької. Фрідріхового діда називали Фрідріх Лагідний. Його брат був Йоганн Твердий. Його племінник — Йоганн Великодушний. Хто призначає ці імена? І там ще був якийсь проблемний кузен. Як його звали? Георг Бородатий?
Альбрехт грайливо посміхнувся.
— А мене як будуть звати, Дісмасе?
— Альбрехт, кардинал Бранденбурзький. Може, колись навіть його святість Папа Альбрехт.
— Німецький Папа? Скоріше судний день настане, аніж таке станеться. Але давайте повернемось до плащаниці. Якщо в Євангелії від Іоанна дійсно йдеться про два шматки полотна — хоча не схоже на євреїв, щоб вони платили ще й за другий, — то плащаниця з Шамбері, безперечно, підробка.
— Це і моя думка. Так.
— Тоді, виходить, десь існує справжня плащаниця?
Дісмас наморщив лоба.
— Н-ну… Це можливо. Але… є питання. А чи не сумнівно те, що наш Господь залишив нам на згадку такий сувенір?
— Ні. Це може бути доказом, що він дійсно воскрес із мертвих. Знайдіть її для мене, Дісмасе. Знайдіть її, і я зроблю вас багатим. Ви знаєте, що я ваш найкращий клієнт.
— Про такого клієнта, як ваша милість, можна тільки мріяти.
— Не можна осягти неосяжного. Перебирайтеся до Майнца, Дісмасе. Працюйте винятково на мене. Заради Бога, Фрідріх має достатньо кісток. Його замок уже схожий на склеп. Перебирайтеся до Майнца — і ви не пожалкуєте.
Дісмас уже чув цю пісню багато разів.
— Щедрість вашої милості поза межами розуміння для такого жалюгідного створіння, як я.
— Ви випробовуєте моє терпіння, Дісмасе.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер реліквій», після закриття браузера.