Читати книгу - "Останнє бажання"

— Вже пізно, — промовила Неннеке, відчиняючи віконниці. — Щось ви розіспалися. Йолю, хутенько тікай.

Дівчина різко підвелася, вихилилася з ліжка, піднімаючи нагортку з долівки. На плечі, на місці, де перед тим були її вуста, Геральт відчув смужку застигаючої слини.

— Почекай, — сказав невпевнено. Вона глянула на нього і швидко відвернулася.

Змінилася. Ніщо вже в ній не нагадувало русалку, ту світлисту рум’янкову з’яву, якою вона була на світанку. Очі мала сині, не чорні. І ще ластовиння — на носі, на декольте, на передпліччі. Ластовиння було дуже милим, пасувало до барви шкіри й рудавого волосся. Але він не бачив його тоді, на світанку, коли вона була його сном. З соромом і прикрістю усвідомив, що його почуття до неї було докором, докором за те, що вона не зосталася мрією. І що він ніколи не пробачить собі цього докору.

— Почекай, — повтори. — Йолю… Я хотів…

— Нічого до неї не кажи, Геральте, — промовила Неннеке. — Вона однаково не відповість. Давай, Йолю. Хутенько, дитино.

Дівчина, закутавшись у нагортку, подріботіла в бік дверей, ляскаючи по підлозі босими стопами, засоромлена, почервоніла, невправна. Нічим не нагадувала…

Єнніфер.

— Неннеке, — сказав, сягаючи по сорочку, — сподіваюся, що ти не ображена… Не покараєш її…

— Дурнику, — засміялася жриця, підходячи до ліжка. — Забуваєш, де ти. Це не пустельня і не монастир. Це святиня Мелітеле. Наша богиня не забороняє своїм служницям… нічого. Майже.

— Ти заборонила мені розмовляти з нею.

— Не заборонила, а просто звернула увагу, що це даремно. Йоля мовчить.

— Як?

— Мовчить, бо дала таку обітницю. Це таке подвижництво, завдяки якому… Та що я тобі пояснюватиму, ти й так не зрозумієш і навіть не спробуєш зрозуміти. Я твоє ставлення до релігії знаю. Ні, ще не одягайся. Я б хотіла перевірити, як гоїться твоя шия.

Сіла на краю ліжка, вміло відгорнула лляну перев’язку, що товстим шаром обмотувала шию. Він скривив губи від болю.

Щойно він приїхав до Елландеру, Неннеке прибрала потворні грубі шви з шевської дратви, якою його заштопали у Визимі, розкрила рану і обробила наново. Наслідок був очевидним — до святині він приїхав майже здоровим, може, трохи обмеженим у рухах. Тепер знову був хворим і зболілим. Але не протестував. Довгі роки знав жрицю і розумів, наскільки глибокими є її відомості про лікування і якою багатою й універсальною аптекою вона розпоряджається. Лікування у святині Мелітеле не могло принести йому нічого, крім користі.

Неннеке оглянула рану, промила її і заходилася лаяти відьми́на. Він вже напам’ять завчив цей ритуал, вона почала з першого дня і не забувала викобенити його щоразу, як тільки бачила пам’ятку від пазурів визимської королівни.

— Це жахливо! Дозволити звичайній стризі так себе розпанахатати! М’язи, сухожилля, ще трішки — і добралася б до шийної артерії! Заради Великої Мелітеле, Геральте, що з тобою діється? Як це сталося, що ти підпустив її так близько? Що ти хотів з нею зробити? Виграти?

Він не відповів і ледь усміхнувся.

— Не смійся по-дурному. — Жриця встала, зняла з комоду торбу ліків. Попри повноту та низький зріст, рухалася легко і зграбно. — В тому, що сталося, немає нічого кумедного. Втрачаєш рефлекси, Геральте.

— Ти перебільшуєш.

— Зовсім не перебільшую, — Неннеке приклеїла до рани зеленкувату суміш з гострим евкаліптовим запахом. — Ти не повинен був дозволити себе поранити, а дозволив, притому серйозно. Просто фатально. Навіть з твоїми неймовірними регенераційними здібностями мине кілька місяців, доки ти відновиш повну мобільність шиї. Попереджаю — не пробуй у той час сил, воюючи з рухливим противником.

— Дякую за попередження. Може, ще порадиш мені, за які кошти жити у той час? Скликати кількох панянок, купити воза і організувати переїзний дім розпусти?

Неннеке знизала плечима, швидкими й впевненими рухами пухких долонь перев’язуючи йому шию.

— Що я, маю тобі давати поради і життєві науки? Чи я твоя матуся? Готово. Можеш одягатися. У трапезній тебе чекає сніданок. Поспіши, інакше доведеться партолити самому. Я не маю заміру тримати дівчат в кухні до полудня.

— Де я тебе пізніше знайду? В храмі?

— Ні. — Неннеке встала. — Не в храмі. Ти тут бажаний гість, відьми́не, але по храму не товчися. Йди прогуляйся, а знайти, то я тебе і сама знайду.

— Гаразд.

II

Геральт учетверте переміряв тополеву алейку, що вела від брами до жилих будинків і втопленої в урвисту скелю споруди храму й головної святині. Трохи роздумавши, вирішив не повертатися під дах, а звернув до садів та господарських будівель. Кільканадцять жриць у сірому робочому одязі старанно працювали, сапаючи грядки і годуючи птаство в курниках. Серед них переважали молоді й дуже молоді, сливе діти. Деякі, проходячи мимо, вітали його кивком голови чи усмішкою. Він відповідав на привітання, але жодної не пізнавав. Хоча бував у святині часто, раз чи двічі щороку, ніколи не траплялося йому більше, ніж три-чотири знайомі обличчя. Дівчата приходили й відходили — як віщунки до інших святинь, як повитухи і цілительки, що спеціалізувалися на жіночих і дитячих хворобах, як мандрівні друїдки, вчительки чи виховательки. Але ніколи не бракувало нових, що прибували звідусіль, навіть з найдальших околиць. Святиня Мелітеле в Елландері була знаменитою і заслужено славетною.

Культ богині Мелітеле належав до найстаріших, а свого часу до найпоширеніших; початки його походили з прадавніх, ще передлюдських часів. Майже кожна передлюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське плем’я уклонялося якійсь богині врожаю та плодючості, опікунці хліборобів і садівників, покровительці любові й шлюбу. Більшість цих культів і злилася в культ Мелітеле.

Час, що доволі немилосердно обійшовся з іншими релігіями та культами, замикаючи їх у забутих, рідко відвідуваних, загублених у міських хащах святиньках і храмиках, був ласкавим до Мелітеле. Богині ніколи не бракло ні вірних, ні жертводавців. Учені, аналізуючи це і пояснюючи популярність богині, звичайно сягали до пракультів Вишньої Матері, Матері Природи, вказували на зв’язки з природнім циклом й відродженням життя та іншими пишномовно названими речами і явищами. Приятель Геральта, трубадур Горицвіт, що любив видавати себе за знавця всіх і всього, шукав простіших пояснень. Як він твердив, культ Мелітеле є типово жіночим. Т’адже Мелітеле — пані плодючості й народжень та опікунка породіль. А жінки кричать, народжуючи. Окрім звичайних криків, змістом яких є марні обіцянки ніколи в житті не підпускати до себе жодного паршивого самця, породілля мусить кликати на порятунок якесь божество, а Мелітеле годиться для цього так, що краще й не можна. Оскільки жінки народжували,