Читати книгу - "У вогні"

Навіть під водою я зачула звуки метушні. Автомобільні гудки, привітні вигуки, хряскіт дверей. Це означало, що прибула моя підготовча команда. Отже, я маю лише кілька хвилин на те, щоб витертися рушником і швидко натягти халат, перш ніж вони увірвуться до ванної кімнати. Тут питання про приватність навіть не постає. Коли мова йде про моє тіло, жодних секретів від цієї трійці я не маю.

— Катніс, твої брови! — одразу вереснула Вінія, а я не змогла втримати усмішку, навіть попри чорні хмари, що вже нависли наді мною. Прозоре волосся Вінії стирчить гострими шпичаками по всій голові, а золоте татуювання, яке раніше було тільки над бровами, тепер в’ється золотими завитками і навколо очей, і все це тільки посилює враження, ніби я й справді її шокувала.

Слідом підійшла Октавія і заспокійливо погладила Вінію по спині; на тлі худорлявої Вінії розкішні її форми здалися мені ще пишнішими.

— Ну-ну. Ти виправиш це за п’ять хвилин. А от що мені робити з цими нігтями?

Вона схопила мене за руку і затисла її своїми горохового кольору долонями. Взагалі-то зараз її шкіра не зовсім горохової барви. Радше просто світло-зелена. Без сумніву, зміна кольору — це спроба не відставати від примхливих тенденцій моди в Капітолії.

— Справді, Катніс, ти що, не могла залишити бодай трошки, щоб мені було з чим попрацювати? — насварила вона мене.

Це правда. За останні кілька місяців я обгризла нігті мало не під корінь. Я думала викорінити цю звичку, але так і не знайшла переконливих підстав.

— Вибач, — пробурмотіла я.

Чесно кажучи, до сьогодні мене не вельми турбувало, як це сприйме моя команда.

Флавій підняв кілька пасом мого вологого сплутаного волосся і несхвально похитав головою, від чого його помаранчеві кучері гойднулися.

— Ніхто не торкався цього відтоді, як ми бачились востаннє? — спитав він суворо. — Пам’ятаєш, ми навмисно просили тебе не чіпати волосся.

— Так! — відповіла я, вдячна за те, що можу довести: бодай щось я виконала. — Тобто ні, я маю на увазі, ніхто не підрізав його. Я не забула про ваше прохання.

Насправді я забула. Просто не було потреби стригти волосся, от і все. Відтоді як я опинилась удома, єдиною зачіскою, яку я робила, була стара добра коса, яка вільно лягала на спину.

Здається, це трохи заспокоїло трійцю, ми розцілувалися, і нарешті вони всадовили мене на стілець у кімнаті й почали теревенити, не надто переймаючись, слухаю я їх чи ні. Доки Вінія реанімувала мої брови, Октавія нарощувала нігті, а Флавій втирав липку рідину мені у волосся, я слухала про Капітолій. Про те, якою подією стали цьогорічні Ігри, і яким нудним стало життя, коли все скінчилося, і як усі чекають не дочекаються, коли вже ми з Пітою завітаємо в Капітолій наприкінці Туру переможців. А після цього Капітолій почне готуватися до Червоної чверті.

— Хіба не чудово?

— Як же тобі пощастило!

— Щойно перемогла — і вже наступного року будеш ментором під час Червоної чверті.

Їхні слова тонули у морі захвату.

— Ага, — відповіла я нейтральним голосом. А що ще казати? І в звичайний рік бути ментором трибута — це нічний кошмар. А тепер я не можу спокійно проходити повз школу — повсякчас уявляю, кого з оцих дітлахів я наставлятиму. Але, що гірше, цей рік — сімдесят п’ята річниця Голодних ігор, тобто вже третя Червона чверть. Вони проводяться що двадцять п’ять років, аби гідно відзначити річницю поразки округів, і святкування відбувається набагато пишніше, ніж зазвичай, а більше розваг для Капітолія означає більше пасток для трибутів. Я, звісно ж, іще жодного такого святкування не бачила. Але, пам’ятаю, у школі нам розповідали, що в другій Червоній чверті Капітолій забажав, щоб округи послали на арену вдвічі більше трибутів. В подробиці вчителі не вдавалися, і це дивно, адже саме того року Геймітч Абернаті з Округу 12 завоював свою корону.

— Геймітчу слід приготуватися — до нього буде підвищена увага, — промовила Октавія.

Геймітч ніколи не розповідав мені про власний досвід на арені. А я ніколи не питала. І навіть якщо я і бачила повтор тих Ігор по телевізору, то була замала, щоб це запам’ятати. Але цього року Капітолій не дасть йому забути про себе. З іншого боку, добре, що під час Червоної чверті наставляти трибутів будемо ми з Пітою, бо я можу закластися, що з Геймітча толку не буде.

Коли тему Червоної чверті було вичерпано, моя підготовча команда почала натхненно розводитися про своє життя, на мою думку, цілком безглузде. Вони переповідали, хто що сказав про людей, яких я не знаю, та які туфлі вони собі придбали, а Октавія затягла довгу історію про те, який кумедний вигляд у пір’ї мали гості, запрошені на її день народження.

Скоро брови мої свербіли, волосся зробилося гладеньким і шовковистим, а нігті тільки й чекали на лак. Очевидячки, трійця мала вказівки привести до ладу лише мої руки та обличчя, либонь, через те, що погода холодна, тож тіло ховатиметься під одягом. Флавій страшенно хотів намалювати мені вуста пурпуровою помадою (його власної торгової марки), та коли мені почали робити макіяж і фарбувати нігті, обмежився рожевою. З палітри кольорів я могла судити, що Цинна вирішив створити ніжний, а не сексуальний образ.

От і добре. Я занадто непереконливо граю спокусницю. І Геймітч це дуже швидко довів, коли наставляв мене перед інтерв’ю на Іграх.

Ввійшла мама, трохи знервована, і сказала, що Цинна попросив її показати моїй підготовчій команді, як вона заплела мені коси на Жнива. Вінія, Флавій і Октавія зраділи, а потім, цілком поглинуті процесом, дивились, як вона заплітала ретельно продуману зачіску. В дзеркалі я бачила серйозні обличчя, що стежать за кожним маминим рухом, бачила нетерпіння — коли вже прийде їхня черга і собі спробувати. До речі, всі троє з такою повагою ставились до моєї матері, що мені аж прикро було через те, як сама я зверхньо ставлюся до них. Хтозна, якою була б я і про що теревенила, якби виросла в Капітолії. Можливо, і моїм найбільшим розчаруванням були б костюми з пір’я на дні народження.

Коли зачіска була готова, я спустилась униз і побачила у вітальні Цинну — єдиний погляд на нього приніс мені надію.