Читати книгу - "Червоно-чорне"

Це був початок популярності. Хоча пророцтво не збулося й «Донцови не числились сотнями, тисячами, мільйонами», але його авторитет на сотні та тисячі представників націоналістичного рух буде беззаперечним.

У 1926 році Дмитро Донцов опублікує свою працю «Націоналізм», яка не лише визначить назву українського визвольного руху, але й стане успішною спробою закласти світоглядні орієнтири націоналізмові.

«Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії, — означив я як першу підставу націоналізму, який тут протиставляю драгоманівщині, — писав Донцов у „Націоналізмі“. — Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та свідомість її конечности, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жадної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу».

Третьою вимогою націоналізму Донцова будуть «романтизм, догматизм та ілюзіонізм»: «Романтичні» ідеї, (що ставлять «загальне, „ідеал“ над особисті інтереси), получені з релігійним почуванням (абсолютною вірою в них), дуже часто з’являються в історії в формі так званих „ілюзій“, „леґенд“, „мітів“...».

«Фанатизмом» та «аморальністю» назвав ідеолог четверту рису націоналізму. Але додав: «Це не є, звичайно, аморальність в змислі увільнення від етичного критерія, від морального ідеалізму. Навпаки, максимум етичної напружености тих ідей та їх сторонників є незвичайно високий, а підпорядкування особистого загальному, часто жорстоким моральним приписам, тут суворе, тверде як ніде...».

Поєднання «раціоналізму» та «інтернаціоналізму» стане п’ятим чинником націоналізму: «Не лише фанатична, безкомпромісова повинна бути вона, але й служити інтересам поступу, як ми його тут розуміємо, себто, як право сильних рас організувати людей і народи для зміцнення існуючої культури й цивілізації».

«Творче насильство — як „що“, ініціативна меншість — як „хто“, ось підстава всякого майже суспільного прогресу, спосіб, яким перемагає нова ідея. Ці два моменти, як домагання практичної політики, є шостою підставою і складовою частиною всякої нової ідеї, що здобуває собі право на життя».

У 1943 році з’явиться нова велика праця мислителя — «Дух нашої давнини», де він розмірковуватиме про провідну верству, наділивши її такими рисами, як «шляхетність», «мудрість», «мужність» і вивівши звідсіля формулу: «Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, а мужнього не залякаєш». Але в той час ті, хто мав би читати працю Донцова не в теорії, а на практиці боротимуться проти найбільших тоталітарних режимів XX століття.

Справедливими є слова одного із ідеологів ОУН, а згодом й довголітнього ректора Українського Вільного Університету Володимира Яніва, що «в загальному Донцов, більше, ніж будь-хто з сучасників, став постаттю рівночасно звеличуваною й засуджуваною».

Дмитро Донцов володів складною натурою, а тому він часто не розумівся не лише з опонентами, але й прихильниками його творчості. Він ніколи не був ідеологом ОУН, хоча спроби зі сторони Організації до цього були. Врешті, його філософія «інтегрального» (або ж «чинного») націоналізму ніколи не була офіційною ідеологією ОУН, проте симпатії до неї відчувалися.

Донцов був організатором політичних рухів та видавництв, обіймав різні посади та співпрацював із різними політичними середовищами, проте, для усіх він залишався незручним і ексцентричним.

Яскраво змальовує вдачу Донцова один епізод, який трапився у Львові під час німецької окупації: ОУН завжди турбувалася долею української інтелігенції, зокрема, на початку війни був складений список тих, хто особливо потребував допомоги. Провідники Організації — Петро Дужий і Іван Климів-Леґенда повинні були конспіративно передати Донцову певну суму в рейхсмарках на площі Ринок. Той побачив їх, дочекався коли під’їде трамвай, швидко підійшов і мовчки розкрив саквояж. Хлопці вкинули туди гроші, а Донцов вскочив у трамвай і поїхав. «Холєра, хоч би подякував», — сказав, сміючись, Климів-Леґенда Дужому.

Євген Коновалець згадував, що на його формування вплинуло три чинники: навчання історії шкільного вчителя Боберського, вбивство українським студентом Мирославом Січинським польського намісника графа Анджея Потоцького та знайомство з Дмитром Донцовим.

Представник молодшого покоління членів УВО та ОУН Богдан Кравців стверджував, що їх середовище творилось завдяки: існуванню таємного університету у Львові, бойовим акціям УВО та ідеологічним працям Дмитра Донцова.

Освіта була тим фундаментом, який дозволяв сприйняти чин, що пробуджує свідомість. Поза сумнівом, націоналіст, якого пам’ятає довоєнна Галичина, мав добру європейську освіту та велику віру в свою національну ідею і не останню роль у цьому відіграв саме Дмитро Донцов.

В історії революційних рухів рідко обходиться без «ексів» (експропріації). Саме напади на поштові карети, банки чи інші державні установи поповнювали касу підпільних організацій. Так було й в УВО, згодом і в ОУН.

Такі дії завжди становили небезпеку й не завжди виконавцям вдавалося успішно виконати запланований «екс». В практиці УВО-ОУН, після невдалих акцій, в Організації запроваджувався мораторій щодо проведення наступних нападів. Але з часом, потребуючи коштів для підпільної діяльності, Організація знову ступала на шлях експропріації.

Так було й у березні 1929 року. Зважаючи, що в той час у Польщі листоноші самостійно розносили пенсії, різноманітні виплати та грошові перекази по домівках, серед провідного членства УВО у Львові виникла ідея здійснити напад на поштаря.

Для цього, в зручному помешканні на першому поверсі було винайнято кімнату для однієї з дівчат із розвідувального відділу УВО. Її документи були оформленні на ім’я «Полі Бронфман» і яка розмовляла лише польською мовою. За день до нападу до неї в гості прийшли два бойовики, які ніколи не зналися між собою, але знали умовний пароль до Полі —