Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ян ледь втримався від нечемного реготу.
— Та, власне, нічого, окрім, як одне тут… убивство.
— Ой, та що ви кажете? — обурився Рафчик. — А ми тут до чого? До Пейсаху ж — майже півроку!
— А до чого тут Пейсах? — отетерів Ян.
В Рафчикових очах застрибали веселі чортенята.
— Ой, як не соромно! Всі ж знають, що ми печемо на Пейсах мацу, в яку неодмінно додаємо християнську кров. Старовинний рецепт.
— А, ну навряд, — трохи розгублено промовив Ян, — загинув же, власне, єврей…
— І отже все гаразд! — схвально кивнув Рафчик.
— Та ні! — запротестував Ян, цілком уже заморочений, — я ж, власне, хотів із вами порадитись… Мій друг веде цю справу, ну і йому придалась би підказка особи е-ее… обізнаної.
Старий єврей скептично хитнув головою.
— Ваш друг — полісмен? А хто загинув?
— Яков Левін з Йозефова. Він, до речі, викладав Каббалу.
Рафчик осудливо цикнув.
— Отака невдячна справа. Ну гаразд. Я збирався якраз прибратися на горищі — Ада мені вже всю голову проїла… Одружуйтесь швидше, молодий чоловіче, хороша дружина — то певність у завтрашнім дні.
— Рівно ж як і довічне ув’язнення, — заусміхався Ян.
Старий закотив погляд аж десь під сволок.
— Ой, я вас прошу… Яка нині молодь зла і розбещена! — зажурено мовив він. — Ну то ведіть вигулювати вашу нездорову допитливість. На горищі холодно, до речі.
Хитро блимнувши оком, Рафчик пошкандибав нагору. Ян роззирнувся, шукаючи за якоюсь придатною одежиною, аж тут його око впіймало легкий порух тіні коло кухонних дверей. Міла, отже, все чула. І, певна річ, відзначила отой його скепсис стосовно одруження. От же шляк! Буде тепер ображатися півночі… Ну та що вже поробиш!
Накинувши куртку та взувши спортивні черевики замість зворушливих хатніх капців, подарованих, до речі, тою ж таки неминучою Мілою, Ян вирушив на горище.
Янові подобалось бувати тут, та й не дивина; тут знайшов би себе кожен, спроможний перевертати догори дригом захаращені нісенітним крамом ятки на блошиному ринку. Навіть антиквар розшукав би тут для себе кілька цікавинок, але Янові понад усе була до смаку атмосфера, як-от його приятелеві, котрий цінував можливість першим оглянути картину злочину. Власне, якоюсь мірою, це й була картина злочину, адже колись тут наклала на себе руки вродлива дівчина (вважати її такою вимагала бодай би естетика жанру); після неї чомусь ніхто не наважувався оселитись на цьому романтичному горищі, та ж ось з’являється меткий бізнесмен Рафчик і незворушно скуповує всю цю житлову площу разом з її задавненими легендами. Щоправда, він так і не спромігся зробити тут ремонт, отож на горищі ще досі можна було присісти на рипливе столітнє крісло та переглянути дагеротипи й книжки, що колись належали чарівній самогубиці.
Тепер Рафчик стояв посеред усієї цієї розкоші, не знаючи, куди йому прикласти вологу ганчірку і свої безцінні потуги.
— Вам би винайняти когось для брудної роботи, — порадив Ян, зазираючи до холодної півтемної мансарди.
— А, то ви? — зітхнув Рафчик. — Ну, знаєте… прибирати тут немає жодного сенсу — допоможе лише ремонт. А розвезти бруд я можу й сам, незгірш за інших. Та ще й задурно.
— Навіщо ж ви тоді е-ее… піднімаєте порох?
— Ви, юначе, молодий і нічого не тямите. Ада просила мене навести лад, і всупереч всякій доцільності лютилася, а їй це шкодить. Я, отже, змушений зробити бодай щось, і це буде моя жертва на вівтар подружньої злагоди.
Рафчик урочисто підніс ганчірку і вчинив спробу витерти порох з вершечку старовинної горіхової шафи. Порох злетів, мов стривожений осиний рій, і скоро обоє відвідувачів горища натхненно чхали.
— Ну, е-ее… я краще не займатиму тої шафи, краще ось поскладаю книжки рядочком, — надумав старий.
— Мудре рішення, — втішився Ян.
— А ви, між іншим, можете мені допомогти, замість стояти отам і глумитися.
— Може й так, тільки це ж ваш жертовник! Чи годиться мені пхати руки?
— Ой, я не можу! — застогнав старий, звично закочуючи очі. — І чого нині молодь така хитра й невдячна? Де ваша вихованість? Де пошана до сивини?
— Та хіба ж я що? — заусміхався Ян. — Давайте, я візьму на себе оцю полицю. А ви тим часом розкажете…
— Ага! — лукаво блимнув на нього Рафчик. — Думаєте забити старому баки, а він вам розбовкає всі таємниці Сіонських Мудреців?
— А що за таємниці? — зацікавився Ян.
Рафчик тяжко зітхнув і звів руки догори, мовби закликаючи Всесильного у свідки Янової неосяжної глупоти.
— Ні, невігластво мене доконає… Всі питатимуть, від чого загинув старий Рафаель, а я їм на те — не зміг знести, сірома, людського глупства та пихи…
Від обурення кричущою вселенською несправедливістю, Рафчик покинув здійснювати свій нелегкий подружній обов’язок і з розгону присів на верткий дзиґлик коло косметичного столика.
— А от вам не дивно, чого нашому народові одвіку шиють всіляку чортівню?
— Ну, ви перші почали, — заперечив Ян, — онде навіть у біблії…
Рафчик болісно скривився.
— Ой-ой, майте совість! Лишімо осторонь тексти, особливо ж цей недолугий переклад Тори! Я ж про інше: оті всі дикунські звинувачення в чаклунстві, сатанинських обрядах, змовах… Таке, що не проти ночі мовиться! А все ж, насправді, дуже просто: народ у розсіянні має єдиний спосіб зберегти себе — скрізь залишатись сторонніми. Тільки хто ж це терпітиме в домі безрідного приблуду? Хіба ні? А?!
Попри власну ухвалу не тривожити антикварний порох, Рафчик заходився мацькати ганчіркою найближчу горизонтальну поверхню.
— Так і Каббала… — обережно докинув Ян.
— Хфе… — буркнув старий, підібгавши губи, — особливо Каббала. Внутрішня Тора, вчення, цілком беззмістовне для тих, хто перебуває поза Традицією… І що вам сказати? Такий ажіотаж! Де ж це дивуватися, що хтось взявся зробити на тому маленький бізнес… Не мені їх засуджувати, — тут Рафчик покинув ганчірку і блимнув зовсім уже по-піратські, — я ж вам не Сангедрін.
— Синедріон?
— Хай так. Суд, який міг би покарати відступників скиданням на камені.
Рафчиків орендар ніяково кахикнув.
— Це як за е-ее… перелюб?
— Ну звісно ж! — зрадів старий. — Чи відомо вам, що розкриття таємних знань непідготовленим рівнозначне зляганню батька з власною донькою?
— Ой, мамо! — схопився за голову Ян. — Гарненькі ж у вас аналогії!
— А то! — гордовито мовив Рафчик, намагаючись тримати фасон попри порох, що настирливо пхався до носа. — Слід ставитись відповідально, кхе, до таких, кхе-кхе, матерій…
Ян замислився. Декому, можливо, не подобався Левінів «маленький бізнес», та нині за такі штуки не побивають камінням. Смертна кара загрожуватиме радше тому, хто має надмір інформації чи ризикує стати на заваді чиїмось вельможним забаганкам… Нехай навіть старі закони і вабили своїм наївним романтизмом.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва», після закриття браузера.