Читати книгу - "Закляття відьмака"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ілько, хрестячись, волав до Бога, щоб допоміг йому швидше відступитись від цього спокусливого віконця-щілини. Але як не хрестився, як не молився, не зміг відступити.
З пронизливим вереском молодичка кілька разів струсилась у корчах, впала крижнем на лицаря і почала його кусати за вухо. Ілько, може б, і далі дивився, але чиясь вимоглива рука лягла на його плече.
Він озирнувся. Над ним — крейдяне бородате лице Бен Сімхи з розширеними від жаху очима. Його завжди вологі рожеві вуста були широко розкриті, скривлені. Здавалось, кучерява борода запхається йому до рота.
— Хлопчику, молю тебе! Заклинаю тебе своїми дітьми, тікай швидше з цим чортовим мірошником звідсіля. Ой горе мені, горе!
— Хазяїне, не переймайся! Я зараз вивезу. Увечері будемо під Києвом.
— Ой ні, ой ні! Ой молю тебе, таки до Києва аж ніяк не треба! Куди завгодно, лише не до Києва.
Ілько примостився на воза і цвьохнув батогом.
І сам господар, незважаючи на суботу і на страх перед Яхве, сам господар відчиняв йому стулки брами, а під стовпом сидів Лях і, хапаючись обома руками за голову, стогнав:
— Матка Бозка, Матка Бозка!
Було дивно, що сусіди чули цю веремію й два постріли з дивовижних, небачених ще тут гаківниць ручних, яких раніше у цих місцях не було, і ніхто не прибіг, навіть не вийшов за перелаз.
Ілько згадав: казали поважні місцеві жителі, що це корчемне місце — закляте, зачакловане чортівське місце.
Там тільки пиячать та блудом і всяким непотрібством займаються. Ночами в корчмаря збирається нечиста сила.
Ревні християни казали, що треба все це підпалити, а христопродавця з усіма його сучками вигнати геть. На що інші, не менш добродійні християни, для кого заїзд був місцем гуртування, відповідали:
— Е-е! Підпалювати небезпечно — всі хати можуть од іскор зайнятись! Та й до всього — хіба його виженеш без угоди князя? Адже він орендує корчму у князя. Не треба виганяти… От якби його якось провчити чи покарати… Так щоб оті гроші… і щоб без злочину… і щоб гроші нам…
Ілько стьобнув добрим батогом застояних коней. Коні враз шарпонули з місця і пішли, пішли, загинаючи свої короткі шиї, козирячи, вишкіряючи зуби, хропучи. І віз, не чумацька велика мажа, що суне по шляху, мов корабель по стрижню, а добрий, зграбний віз, не рипучий, добре змащений, покотився м’яко, здіймаючи хвіст куряви. Та курява тяглася золотим димом за кінською упряжкою. Останнє, що побачив Ілько крізь куряву, коли озирнувся: під брамою корчмар допомагає підвестися Ляхові. А той однією рукою хапається за стовпа брами, а другою все мацає себе за голову.
А Ілько гнав і гнав коней у цей переддень Спаса, по обіді, поруч нього вряди-годи підскакував і сіпався мрець.
І зелені мухи роєм вилися над небіжчиком, у якого з носа спливала сукровиця.
І хоча Ілько гнав коней і вітер йому в обличчя, все ж солодкий сморід забивав Ількові дихання.
Добре розігнавши коней, забрав торбу з гусаком подалі від мерця, щоб сморід і морова зараза не перейшли на цей чудесний наїдок, на цю дивну здобич. «Господи! Спасибі тобі за таке щастя — у мене цілий гусак! Для одного мене! Боже! Спасибі тобі за щедроти твої!»
Щосили періщив коней. Коні не його, тож до вечірньої зорі їх можна не жаліти.
До самого золотого вечора напередодні Спаса по шляху мчали коні. Тягли корчмаревого попихача та невідомого небіжчика. Ніби мірошника й чоловіка спокусливої блудниці. Назустріч жодного воза. Тільки часом траплялись перехожі з ношею наливних яблук, груш, слив. Несли оберемки квітів та всякого запашного зілля.
Обігнав кілька гуртів людей. Але ніхто не зупинив його, ні про що не спитав. Ніхто не переймав його. Ніде ніякої перепони йому не було. Ані татарські людолови у смердючих кожухах не вискочили з-за чорного лісу. Не вихопились з-за звороту литовські найманці у лискучих панцирях і не спинили його, щоб здерти свавільно мито та роздивитись, кого і що він везе на цьому ладному возі.
Спочатку, коли гнав коней подалі від заїзду, ні про що не думав. А коли коні втяглися в добрий біг і вже не стьобав і не періщив їх — вони все мчали і мчали, йому хотілося взнати, що ж там у мішках на мірошниковім возі, які ж дари збиралась мірошничиха привезти братії Печерської лаври. Вже збирався розв’язати найближчого лантуха, коли коні пішли риссю й раптом захрипів небіжчик. Ількові стало так жахно, аж руки скорчило, заціпило. Але небіжчик через
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.