Читати книгу - "Зневажаючи закон"

— Безумовно. Ми зустрічалися тільки вночі, а я завжди звечора щільно запинаю фіранки.

— Мені спало на думку, — роздумливо почав Казик, — що фотографувати можна в інфрачервоних променях, розумієш? Це коли фотографований об'єкт перебуває в повній або майже повній темряві. Я колись читав чи в журналі, чи в книжці… зрештою, це не мас значення… то там, здається, йшлося про те, що знімати так можна навіть з далекої відстані. Десь, чи не в Англії, поліція саме за допомогою такого приладу слідкувала за грабіжниками й схопила їх саме тоді, коли вони вдиралися в неосвітлений магазин на неосвітленій вулиці.

— Отже, — резюмувала Моніка, — хтось за нами підглядав? Не виключено, що якийсь мешканець будинку навпроти або й ще далі. Він поробив ці знімки і, хто знає, чи не виклацав повну плівку…

На саму думку про це Моніка зблідла. Казимир співчутливо глянув на неї і замовив коньяк.

— Немає, — байдуже відповіла кельнерка.

— Тоді горілку! — нетерпляче гукнув він.

— Горілка є. Скільки?

— Двічі по сто. Я теж вип'ю.

Він нервував не менш за коханку, але бадьорився. Заїдати довелось тістечками, бо більш нічого в кафе не було.

— Ти знаєш кого-небудь з будинку навпроти вас? — тихо спитав Казик.

Моніка мовчки заперечила. З тих, хто інколи бував у Кропінських, на їх вулиці ніхто по жив.

— Казику, якщо це хтось із твоїх знайомих?

— Виключено! Це я можу гарантувати.

— А твоя дружина?

Це прохопилось несподівано. Моніка навіть не збиралась таке питати й тепер аж сама збентежилась. Помовчавши, Казик похитав головою.

— Ні. Я з таким же успіхом міг би спитати: а твій чоловік?.. Ні, Данута і Яцек — поза підозрою. Якби будь-хто з них про щось знав і хотів спіймати нас на гарячому, то міг би зробити це набагато простіше — скажімо, взяв би й несподівано з'явився вдома… Та й грошей, звичайно ж, вони б не жадали, бо знають, що не маємо. До речі, звідки ти візьмеш ці сто тисяч?

— Продам частину коштовностей, — не вагаючись, відповіла Моніка. — За саме лише кольє дадуть тисяч вісімдесят. Ювелір, зрозуміло, запропонує менше, але що-що, а торгуватися я вмію, — гірко посміхнулася вона. — А до червня якось та зберу решту.

Моніка не питала, де Казик дістане потрібну йому суму, — він чоловік, тож повинен дати собі раду.

— Щось ми дуже легко погоджуємось на цей шантаж! — зненацька вибухнув він і перелякано стишив голос. — Слухай, я про це тобі ніколи не розповідав, але в мене є зброя — пістолет. Давай зробимо так: покладеш у пакет газети… ні, краще все ж таки гроші, на той випадок, коли в мене нічого не вийде. Я теж зроблю так, як велить шантажист. Поїдемо до Вілянува, скажімо, в середу, двадцять другого, так, щоб бути там біля дев'ятнадцятої. Він буде змушений швидко забрати гроші, щоб їх ніхто не перехопив, — тобто зробить це того самого вечора. Гадаю, сидітиме в машині десь біля кафе години з вісімнадцятої.

— Поїдемо разом?

— Ні, краще поодинці. Але, якщо хочеш, можемо їхати одне за одним, на невеликій відстані. Ти першою, а я за тобою.

— Чому? — Цей план її занепокоїв; і загалом уся ця справа видавалася ризикованою. До того ж вона й досі не була впевнена, чи не замішані тут Яцек або Данута. Перспектива втрати такого чоловіка лякала Моніку; їй хотілося плакати.

— Покладеш пакунок під лаву й поїдеш. За кілька хвилин я теж покладу і вдам, ніби теж їду геть, а насправді сховаю машину за рестораном «Вілянув», а сам обережненько повернусь пішки з боку палацу. На цей час там вже буде зовсім темно. Хочу затаїтися біля цього місця. Якщо хтось підійде до лави і сягне під неї — то це буде тільки він.

— А якщо не він, а вона? — раптом перервала Моніка.

— Яка «вона»? — Спочатку Казимир не зрозумів, потім гнівно підхопився: — Я ж тобі вже казав, що підозрювати Дануту безглуздо!..

— Я не мала на думці саме твою дружину… Але чому злочинець не може виявитися жінкою?

— То й що? Це навіть краще — побачивши зброю, жінка враз утече.

— А якщо це усе ж таки буде чоловік? Що тоді робитимеш?

— Ну, точно я ще й сам не знаю… Можливо, витягну пістолета, начебто я з міліції, і вигукну: «Руки вгору!» Або щось подібне. Головне — захопити його зненацька, розумієш?

— І це буде найдурнішою помилкою! — глузливо кивнула вона. — Хіба ти сам не розумієш: шантажист утече й усе почнеться спочатку. Гроші лишатимуться в нас, а знімки — в нього. Яка нам з того користь? Ні, ти вже, будь ласка, вигадай щось дотепніше. Перш за все нас цікавлять негативи та знімки. Може статися, що в нього взагалі з собою нічого не буде. Пригадай, він же цілком ясно написав: усе віддасть аж після другого внеску.

Казимир досить довго зі щирим поглядом дивився на коханку.

— А в тебе кебета! — проказав він нарешті. — І справді, треба якось інакше все це розіграти. Ну, а якщо зробити так: я погрожу пістолетом і примушу його…

Моніка знову перервала:

— А коли в нього теж є зброя? Тоді він сам зробить з тобою що схоче! Ні, любчику, така вигадка ні до чого.

Розгнівана й засмучена жінка замислилася. Казик, її коханий, чудовий хлопчина, виявився дурнем, до того ж — безпорадним. Щось таке відбилося, мабуть, на її обличчі, бо збентежений чоловік спалахнув рум'янцем, а потім одразу зблід, певно, прийняв рішення, гідне справжнього чоловіка.

— Моніко, — сказав він, дивлячись їй просто в очі, — покладись на мене!

— Що це означає? — Наче прокинувшись, жінка недовірливо поглянула на нього.

— Погодься, будь ласка, з моїм планом. Зроби так, як я скажу. Хоч би хто