Читати книгу - "Шопоголік на Мангеттені"

Якусь мить я мовчу. Намагаюсь уявити собі обличчя Люка, коли я скажу, що йому треба винайняти великий автомобіль, щоб скласти мій одяг.

– Річ у тому, – нарешті озиваюсь я, – що я не впевнена, чи зрозуміє він мене правильно…

У двері дзвонять, і Сьюз підводиться.

– Це зі «Швидкої доставки» – по мій пакунок, – пояснює вона. – Слухай, Бекс, усе буде гаразд. Просто… відклади кілька речей.

Вона йде відчинити двері й залишає мене розглядати захаращене ліжко.

Відкласти? Але що саме відкласти? Я ж не напакувала чогось непотрібного. Якщо прибрати випадкові речі, це зруйнує всю мою систему.

Ну ж бо. Мисли нестандартно. Рішення має знайтися.

Може, в мене вийде… крадькома приладнати причіп до машини, доки Люк відвернеться?

Або, може, вдягти всі мої речі, одна на одну, і пояснити, що мені трохи прохолодно…

О, це все безнадійно. Що мені робити?

Я, заглиблена в думки, йду з кімнати до передпокою, де Сьюз передає ретельно спакований згорток чоловікові у формі.

– Дуже добре, – каже він. – Будьте ласкаві, підпишіть отут… Здоровенькі були! – вітається він до мене, і я киваю у відповідь, тупо розглядаючи причеплений до його форми бедж із написом: «Що завгодно, куди завгодно, до завтрашнього ранку».

– Ось ваша квитанція, – каже чоловік до Сьюз і повертається, щоб іти.

Він уже на порозі, аж тут слова з його беджа починають доходити до моєї свідомості.

Що завгодно.

Куди завгодно

До завтра…

– Гей, стривайте! – вигукую я, коли двері от-от зачиняться. – Чи не могли б ви затриматися на хвилинку…

Міс Ребекка Блумвуд

Берні-роуд, 4, кв. 2

Лондон SW6 8FD

Шановна Бекі!

Дякую за Ваше голосове повідомлення. Я дуже рада чути, що робота над книжкою йде добре!

Ви, мабуть, пам’ятаєте: коли ми розмовляли два тижні тому, Ви запевнили мене, що я отримаю перший чорновий рукопис за кілька днів. Я впевнена, що Ви його вже надіслали – схоже, він загубився на пошті. Чи могли б Ви надіслати мені ще один примірник?

Щодо авторської фотокартки, можете вдягти все, що вважаєте за потрібне. Топ від «Аґнес Бі» цілком підійде, як і змальовані Вами сережки.

Я з нетерпінням чекаю на рукопис… і дозвольте мені ще раз нагадати, які ми раді й задоволені тим, що Ви пишете для нас.

З найкращими побажаннями

Піппа Брейді

Редактор

«ПАРАДИГМА: ДОПОМОЖЕМО ВАМ ДОПОМОГТИ СОБІ!»

ГОТУЄТЬСЯ ДО ДРУКУ: «Як вижити в джунглях» – поради від генерала Роджера Флінтвуда

Наступного дня за п’ять хвилин до дванадцятої я все ще сиджу під яскравим світлом прожекторів у студії «Ранкової кави», питаючи себе, на скільки це ще може затягтися. Зазвичай моя рубрика з фінансовими порадами закінчується об 11:40, але сьогодні всі так захопилися психопаткою, яка вважає себе за реінкарновану королеву Марію Стюарт, що після її появи все йде з відставанням. Люк ось-ось буде тут, а мені ще треба перевдягтися з цього тісного костюма…

– Бекі? – гукає мене Емма, одна з ведучих «Ранкової кави», що сидить навпроти на синьому дивані. – Схоже, це таки чималенька проблема.

– Так, звісно, – погоджуюсь я, змушуючи себе повернутися думками до реальності, тоді зиркаю на аркуш паперу і співчутливо всміхаюся в камеру. – Отже, підсумуймо: Джуді, ви з вашим чоловіком Біллом успадкували трохи грошей. Ви хочете частину з них інвестувати у фондовий ринок, але він заперечує.

– З ним розмовляти – як горохом об стіну! – лунає обурений голос Джуді. – Він каже, що я все втрачу, а це ж і його гроші. Та коли б єдиним, чого я прагла, справді було все програти, я б просто пішла…

– Так, – чемно перепиняє її Емма. – Що ж, це дійсно складно, Бекі. Два партнери не можуть дійти згоди щодо того, як розпорядитися грошима.

– Я просто його не розумію! – вигукує Джуді. – Це наш єдиний шанс зробити серйозні інвестиції. Така дивовижна нагода! Чому до нього це не доходить?

Вона договорює, і в студії западає напружена тиша. Всі чекають на мою відповідь.

– Джуді… – я задумливо змовкаю. – Можна поставити вам одне питання? У що сьогодні вдягнутий Білл?

– У костюм, – здивовано каже Джуді, – У синій костюм для роботи.

– А краватка? Однотонна чи візерунчаста?

– Однотонна, – миттю відповідає Джуді. – У нього всі краватки однотонні.

– А чи міг би він одягти, скажімо… краватку з мультиплікаційною картинкою?

– Нізащо!

– Зрозуміло, – я зводжу брови вгору. – Джуді, чи правильно буде сказати, що Білл зазвичай не надто авантюрний? Що він не полюбляє ризикувати?

– Ну… так, – відповідає Джуді. – Тепер, коли ви про це заговорили, я розумію, що так і є.

– А! – раптом вигукує Рорі з протилежного боку канапи (Рорі – ще один ведучий «Ранкової кави». Він схожий на бездоганну скульптуру, і йому чудово вдається фліртувати з кінозірками, але в нього не найвищий інтелект у Великій Британії). – Я, здається, второпав, до чого ти ведеш, Бекі.

– Так, дякую Рорі, – озивається Емма, і, поглянувши на мене, закочує очі. – Здається, ми всі розуміємо. Отож, Бекі, ти говориш, що, коли Біллові не подобається ризик, йому не варто зв’язуватися з фондовим ринком?

– Ні, – відповідаю я. – Я зовсім не про це кажу. Білл, мабуть, не усвідомлює, що є безліч ризиків. Так, якщо ви інвестуєте кошти у фондовий ринок, то ризикуєте їх досить швидко втратити. Але, якщо ви просто покладете їх у банк на багато років, тут з’явиться ще більший ризик того, що з часом ці гроші знеціняться через інфляцію.

– Ага, – погоджується Рорі, прибравши тямущого виразу. – Інфляція…

– Цілком можливо, що за двадцять років ця сума стане мізерною – порівняно з тією, яку є ймовірність одержати на фондовому ринку. Отож, якщо Біллові тепер близько тридцяти років і він хоче мати довготермінові інвестиції, хоч це й здається ризикованим, є сила-силенна причин, чому безпечніше обрати збалансований портфель вкладень на фондовому ринку.

– Я зрозуміла, – каже Емма й захоплено дивиться на мене. – Мені ніколи не спало б на думку розглядати це під таким кутом.

– Часто, щоб успішно інвестувати гроші, треба мислити нестандартно, – відповідаю я, скромно всміхаючись.

Боже, я просто обожнюю такі моменти, коли знаходжу правильну відповідь і всі нею просто вражені.

– Ми допомогли вам, Джуді? – питає Емма.

– Так, – відповідає Джуді. – Так, допомогли!