Читати книгу - "За двома зайцями, Михайло Петрович Старицький"

С е к л и т а. Як у чаплі!

Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що…

Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!

С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!

Прокіп Свиридович. Яке я хамло?

Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!

С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[4], як цуциків, а вони й губи розвішали!

Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!

С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!

Проня (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!

С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).

Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!

Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?! Проня. Бон, вон! Мужва немита!

С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!

Т і ж без Секлити.

Проня (плачучи). Ось який ваш рід!

Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

Прокіп Свиридович. Сестра матері…

П р о н я. То й цілуйтесь з нею!

Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!

Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!

Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

Проня. Баба з воза — кобилі легше!

Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?

Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!

Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!

Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

Старі повернулись виходити.

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

Ті ж і Химка.

X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!

Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!

Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!

Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.

П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!

Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!

X и м к а. А я винна?

П р о н я. І наймичок таких дурних держите!

X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?

П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!

X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!

П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!

Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?

П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…

Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!

П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!

Всі кидаються прибирати;

Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки. Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.

Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!

Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?

П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!

Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!

Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!

X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!

Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!

Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).

Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!

Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!

Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!

Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!

Проня. І того не хочете для дочки зробити?!

Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду…

Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!

Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!

Проня. Кади! Кади!

Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).

Проня сама.

Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!

Химка. Чого просити?

Проня. Панича клич!

Химка. Так би й казали! (Пішла).

Голохвостий і Проня.

Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках