BooksUkraine.com » Детективи » Вбивці на борту, Гюнтер Проділ 📚 - Українською

Читати книгу - "Вбивці на борту, Гюнтер Проділ"

249
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вбивці на борту" автора Гюнтер Проділ. Жанр книги: Детективи / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 72
Перейти на сторінку:
банди. Можливо, стане відомо, хто в адміністрації і поліції був у нього на утриманні, хто покривав його злочини і хто організував втечу з в'язниці Краун-Пойнт. Це дало б змогу, нарешті, очистити урядовий і поліцейський апарат від корупції.

Але наказ із Вашінгтона недвозначний: ліквідувати Діллінджера на місці!

Первіс виходить з себе. Він каже Гуверу:

— Але ж це безглуздя! У нас є два дні для підготовки. Ми можемо викликати солдатів і оточити весь район. Діллінджер не зможе тепер утекти!

Але шеф ФБР Гувер наполягає на своєму:

— Розстріляти Діллінджера на місці! — І, немовби побоюючись, що Первіс діятиме інакше, додає:— Посилаю підкріплення — Холліса і Каулі. Ви ж знаєте їх?

Так, Мелвіс X. Первіс знає їх. Холліс і Каулі — найкращі снайпери ФБР.

22 липня 1934 року сеанс у чікагському кінотеатрі «Біограф» закінчився о пів на дев'яту вечора. Сутінки ще не настали. Первіс сидів за кермом непоказного спортивного автомобіля метрів за 30 від виходу з кінотеатру. Холліс і Каулі на задньому сидінні приводили в бойову готовність свої автоматичні пістолети. Як тільки у дверях кінотеатру з'явилися перші глядачі, ті двоє вийшли з автомашини. Первіс залишається в ній і вмикає мотор. Чим більше людей виходить з кінотеатру, тим більше переодягнутих агентів ФБР під виглядом звичайних перехожих змішується з натовпом. Холліс і Каулі знають Анну Сейдж: їм уже показували її. Щоб запобігти будь-яким несподіванкам, з нею домовились: на знак того, що Діллінджер з нею, вона кине на тротуар рукавичку.

Каулі першим помічає червоний капелюшок Анни Сейдж, а потім біляве волосся двадцятирічної Поллі Гамільтон, яка йде поруч зі своїм кавалером. Але де ж сам Діллінджер? Між обома жінками Каулі бачить людину, яка у своєму жовтому солом'яному капелюсі, золотих окулярах без оправи й сірому костюмі схожа на поважного бухгалтера. Каулі й Холліс, які також помітили це тріо, розчаровано перезираються. Це ж не Діллінджер! Невже Анна Сейдж обдурила їх? Але тут Холліс побачив, як Анна Сейдж раптом нахилилась, підняла рукавичку й почала повільно відставати.

Холліс миттю підносить до губ поліцейський свисток і подає пронизливий сигнал. Починається останній етап «нещадного полювання».

Що означає цей пронизливий свист, відразу ж зрозуміли не тільки численні агенти ФБР, а й Діллінджер. Не оглядаючись, він кидається до найближчого перехрестя. В руці у нього пістолет, але вистрелити з нього він не встиг: Каулі випустив у нього всю обойму з відстані двох метрів, та й Холліс відстав лише на якусь частку секунди. Так і не зробивши жодного пострілу, Діллінджер падає горілиць на бруківку. Стрілянина спричиняє на вулиці загальну паніку. Охоплені жахом пішоходи натикаються один на одного, падають, намагаються сховатись у дверях будинків. Але вже за кілька хвилин вони юрмляться на розі вулиці, проштовхуються вперед, аби побачити прошитого кулями Діллінджера.

За годину преса й радіо повідомляють, що «ворога № 1» Сполучених Штатів Америки вбито.

Обох агентів ФБР тієї ж ночі викликає до Вашингтона їх шеф Гувер. Він зустрічає їх на аеродромі, перед об'єктивами фотоапаратів тисне їм руки і зворушено каже:

— Я дякую вам від імені американської поліції. Ви захистили і відновили її честь!

Тієї ж ночі Мелвіс X. Первіс, начальник Чікагського відділення ФБР, подає у відставку.

Безперечно, Джон Діллінджер 22 липня 1934 року дістав цілком заслужену кару — так само, як і його найнебезпечніші спільники, яких вбивали, мов скажених собак. Але «нещадне полювання» призвело і до зовсім несподіваних наслідків. Поклавши край злочинам Діллінджера, кулі агентів ФБР принесли йому водночас легендарну славу. «Нещадне полювання» не покінчило з гангстеризмом, а ще й піднесло його, так би мовити, на героїчний п'єдестал. Це засвідчив уже похорон Діллінджера.

В містечку Мурсвіллі, де Діллінджер народився, його ховали, як «національного героя». 30 тисяч людей, що прибули на спеціальних автобусах, пройшли повз відкриту труну.

Відтоді в безлічі гангстерських історій всіляко прославляються злочини Діллінджера, а поліція й закон виставляються на глум. І це має чи не гірші наслідки, ніж усі вбивства й пограбування, вчинені бандою Діллінджера: його згодом наслідуватимуть десятки тисяч нових американських гангстерів.

ВБИВЦІ НА БОРТУ

«SOS… SOS… SOS… я — «Моро Касл»… за двадцять миль від Скотленд-Лейт… пожежа на судні… прошу допомогти… терміново… SOS… SOS…»

Тричі пролунав у ефірі в ніч з 7 на 8 вересня 1934 року міжнародний сигнал біди. О 3 годині 21 хвилині його почули троє: черговий берегової радіостанції Такертон, а також радисти лайнера «Король Бермуд» і вантажного пароплава «Андреа Люкенбах». Вони відразу ж запитали про розміри катастрофи, про точні координати потерпілого судна. Та даремно, з безодень ефіру долинали тільки атмосферні розряди. «Моро Касл» мовчав.

Минуло кілька хвилин, і черговий радіостанції Такертон вдарив на сполох. На найближчій до маяка Скотленд-Лейт рятувальній станції заревла сирена, заметушились люди; один за одним маленькі рятівні суденця, квапливо переморгуючись прожекторами, рушили в темряву назустріч хвилям. «Король Бермуд» і «Андреа Люкенбах» змінили курс, щоб спробувати розшукати охоплений вогнем корабель. Втім, надії на успіх майже не було, бо вже понад дванадцять годин над Західною Атлантикою лютував шторм.

Долаючи опір розбурханої стихії, корабельні двигуни працювали на граничних обертах. Та ще швидше діяли телеграф і телетайпи, розносячи по світу звістку про катастрофу. Рятувальні судна були ще далеко від «Моро Касл», а вся Америка вже знала, що один з найновіших, найкомфортабельніших кораблів Сполучених Штатів, велетень у 156 метрів завдовжки і тоннажністю в 11 250 тонн, спорудження якого коштувало понад 5 мільйонів доларів, гине за якихось два десятки миль од берега. Екстрені випуски газет поспішали сповістити: під загрозою перебуває життя 318 пасажирів. Газетні заголовки рясніли знаками питання: «Як могло статися, що найсучасніший корабель, обладнаний всіма засобами протипожежної охорони, палає, наче сірник? Чому сигнал нещастя було дано так пізно, чому замовк радист? Що сталося на судні?»

Запитань ставало дедалі більше, проте відповісти на них ніхто не міг, бо з океану не надходило ніяких повідомлень. Тим-то ширилися найнеймовірніші чутки; згадуючи про загибель «Титаніка», газети й радіо

1 ... 8 9 10 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивці на борту, Гюнтер Проділ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вбивці на борту, Гюнтер Проділ"