BooksUkraine.com » Дитячі книги » Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець 📚 - Українською

Читати книгу - "Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець"

137
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Слід золотого обозу" автора Давид Ігорович Виходець. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 29
Перейти на сторінку:
тим самим для денікінських контррозвідників. А ми зараз утрьох намітимо новий… Ніхто, крім нас, про нього не знатиме.

— Розумно! — Артем стукнув по столу кулаком. — Розумно кажеш, голово!

— Про залізницю тепер і думати годі. Кільце оточення навколо міста майже замкнуте. Візьмемо загін з чонівського полку — переважно комуністів, але потрібен рішучий, вольовий командир…

— Де ж тепер такого взяти, коли ворог на горло став? — розпачливо докинув Сергєєв.

— Я поїду, — підвівся Артем.

— Стривай, у тебе буде не менш відповідальне доручення. Давай краще надійну кандидатуру.


ДЕМІЇВСЬКИЙ ЗАГІН ВИРУШАЄ В ПОХІД

— Я знаю таку людину, — втрутився Сергєєв. — І вольовий, і чесний, і сто разів перевірений.

— То кажи — хто? — не витримав Артем.

— Особливе доручення, — неквапно продовжував Сергєєв, — може виконати Трохим Казимирович Устименко, комендант Деміївки.

— Тю! А хто ж його не знає? До речі, його хлопці вже виконували доручення ЧК. Чудово, Сергєєв, що ти згадав про нього. Негайно викликати! — підвівся з-за столу Денисенко…

Через півтори години в двері кабінету постукали:

— Комендант Деміївки прибув! — доповів Устименко.

Чекісти підвелися і потиснули руку Трохимові Казимировичу. Був він високий, сутулуватий. Одвертий прямий погляд блакитних очей. За високий ріст кочегара київських трамвайних майстерень у 1916 році «постригли» в І норманський гусарський полк. Та служив Устименко царю-батюшці» недовго. Під час лютневої революції 1917 року гусари обрали його до полкового комітету. Невдовзі він знову з'явився у трамвайному депо, де очолив робітничу дружину, а згодом — червоногвардійський загін революційної Деміївки.

Сергєєв поруч Устименка виглядав підлітком, і важко збоку здогадатись, що цих людей єднає міцна і давня дружба. Більшовик Сергій, як прозвали трамвайники слюсаря Сергєєва, тривалий час вів революційну пропаганду в майстернях. І в особі Устименка він знайшов щирого порадника й помічника.

— Здоров, здоров, старий! — зрадів Сергєєв другові. «Старому» недавно виповнилося двадцять чотири роки.

— Сідай, Трохиме, — сказав Денисенко. — Обійми, хлопці, облиште на потім. Гадаю, для цього трапиться більш доречна нагода, — Петро Іванович вказав на вільне місце за столом. — І слухай уважно: секрет відкриваємо. Треба негайно виконати надзвичайно важливе доручення. Йдеться про вивезення з міста банківського золотого запасу. Ми тут уже радились і вирішили доручити це завдання тобі. Відразу ж і зауважу: за скарбом уже полюють білі. А ворог, сам знаєш, підступний…

Денисенко замовк. Підійшов до Трохима Казимировича. Поклав руку комендантові на плече:

— Багато людей тобі на підмогу дати не можемо. Всі, хто здатний битися, там, — Петро Іванович кивнув на вікно, шибки якого тоненько дзвеніли від недалекої артилерійської канонади.

Комендант Деміївки випростався, рипнула шкірянка на тугих плечах:

— Дякую, товариші, за довір'я. Вже якось постараюсь вберегти добро. — І після паузи додав: — А що стосується бійців, то не турбуйтеся. Я візьму своїх деміївців. Коли вирушати, Петре Івановичу?

— Сьогодні, Трохиме. Іди здавай комендатуру та готуй конвой. Підводи — в губчека. Потурбуйся про одяг. Зараз місто покидають біженці. Скористайтесь цим. Вдень з вогнем вас у тому натовпі не віднайдеш. Безперечно, за умови найсуворішої пильності й обережності. По-перше, ніхто з бійців і гадки не повинен мати, що супроводжує валку з коштовностями. По-друге, всюди на шляхах, що ведуть на Чернігів, нишпорять численні банди і денікінські лазутчики. На деякий час ми їх зіб'ємо з пантелику. Спорядимо підставний ешелон. Але, спохопившись, а цього слід чекати, напевно почнуть розшукувати тебе…

— Через дві-три години я буду готовий у дорогу, — твердо запевнив Устименко.

— Добре! Тоді йди, Трохиме, ладнайся. Коли повністю збереш, дамо останні інструкції.

Устименко, грюкнувши дверима, зацокотів підковами по східцях. Невдовзі залишили кабінет Денисенка Груша і Сергєєв. На подвір'ї спішно готувався обоз на виїзд до вокзалу, де чекав підставний ешелон. Бійці вантажили на підводи величезні важкі сейфи з алебастровими двоголовими орлами.

— Чого доброго, нападуть денікінці на валку ще тут, у місті, поблизу вокзалу, — стривожився Артем.

— Ні, — упевнено відповів Петро Іванович, — не такі вже біляки дурні, щоб іти на зайвий ризик.

— А хто очолить цей парад? — запитав Артем.

— Поїде Райніс. Все буде так, як домовилися вранці.

— Але тепер ми однаковою мірою не маємо права довіряти ні Райнісу, ні Остапенкові, ні Кущу, — заперечив Груша.

— Якраз і скористаємося слушним моментом, — підморгнув Денисенко, — щоб перевірити Райніса. Коли сполошаться у Пальчевського, оволодівши тими каменюками, значить, Райніс поза підозрою…

— А як ми, Петре Івановичу, дізнаємося про той переполох?

— Дзюба сповістить…

Підійшов Райніс. Доповів: загін вирушає. Денисенко дістав з бокової кишені годинника.

— Гаразд, вагон уже стоїть на другій колії. Начальник станції його покаже. Півзагону поставите на вантажні роботи, а решта із зброєю напоготові охоронятиме всі підступи до залізниці. У вагоні прилаштуйте кулемет, візьміть якомога більше набоїв. У вас, здається, вже є конвойний досвід?

— Я вивозив цінні папери, архів і конфісковане золото з Харкова…

Райніс не помітив, як Артем перезирнувся з Денисенком.

— Тим ліпше, — сказав Петро Іванович, — лишається одна порада: нападуть денікінці — чиніть опір. Але не перестарайтесь. Почне ворог брати гору — тікайте…

Здивованими очима латиш глянув на голову губчека.

— Я вас прошу, бережіть себе і людей. Намагайтесь непомітно вийти з бою — і швиденько сюди ж. Щоб ніяких рукопашних! Так треба, товаришу Райніс, — додав він.

— Я виконаю наказ! — мовив латиш.

Денисенко і Груша міцно потиснули руку Райнісові. Через кілька хвилин потому, як розпрощалися з Райнісом, прибув комендант Деміївки. Важко було в ньому впізнати того хвацького Устименка, що кілька годин тому навідувався в губчека. Замість новенької шкірянки — сіра латана сорочка. Чуб неслухняно вибивався з-під кашкета з обірваним козирком. Холоші брезентових штанів жорстко шелестіли над стоптаними чобітьми.

— Якщо весь загін так обмундирований, то можна бути спокійним, — оглядаючи

1 ... 8 9 10 ... 29
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слід золотого обозу, Давид Ігорович Виходець"