BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 111
Перейти на сторінку:
убожество! Раз була чудасiя з-за то­го хлiба.

Мотря була на полi. Оришцi треба на грядках полоти. Як на те Чiпка розвередувався: "їсти, та й їсти, бабо!" в од­ну шкуру: "їсти!" Взяла Оришка окраєць хлiба, одломи­ла шма­точок, дала йому, а останнiй положила на столi: "Не бе­ри ж цього, - наказує Чiпцi, - бо он дивись: диви­ться бо­зя! Прийде мати, спитає, - хто хлiб поїв? - То бозя вка­же па­ль­цем, - мати й виб'є... Гляди ж, не бери!" Та й пі­шла собi. - Сiв Чiпка серед хати; дивиться на образ - очей не спускає - їсть. З'їв той шматочок, що баба дала, - ще їсти хочеться! Хлiб на столi лежить, - кортить його. Гляне в куток - бозя дивиться! От став вiн крадькома до хлiба руку посилати, а на образ - все дивиться... Посилає руку, не спускає очей - здається йому, що й бозя глядить на йо­го, - хоче посвари­тись пальцем... вiн i прийме руку на­зад... Оце приляже до столу головкою (забрався на лаву), знову пiдкрадається. Гляне на образ: дивиться бозя, та й го­дi! I їсти хочеться i хлiб перед очима, - та бозя дивитьс­я!.. Задумався Чiпка. А це, зразу, як кинеться од столу... Очi горять, губи оддули­ся... Та до стiльця, що баба під­ставляла пiд ноги, як пряла. Ухопив стiльця, стеребив на ла­ву, знайшов ножа, злiз на стiлець, та й повидовбував очi в образа! Тодi взяв - увесь хлiб з'їв, та й побiг на гряд­ки до баби. - "Бабо! бабо-о!" - гу­кає. - "Чого, Чiпко? ходи сю­ди!" - озивається з бур'яну баба. Прибiга Чiпка. - "А я, ба­бо, й той хлiб з'їв!" - хвалиться. - "Нащо ж ти, сину, з'їв? А як мати прийде та спитає: "хто хлiб поїв?" -то бозя й ска­же..." - "Е... е... бозя, бабо, не бачи­ла... я по­вий­мав очi, щоб не дивилася!.." - I байдуже собi, за­булося. - Коли так, пе­ред рiздвом прийшлося хату бiли­ти, об­рази мити. Зирк! Мотря на образ - аж очей немає! Вона так i оте­те­рi­ла. - "Хто це очi повиймав?" - питає в Оришки. - "Де?" – Глянула - справдi без очей... Тодi до Чiп­ки: "Ти очi по­вий­мав?" - Смiється: - "Я... Щоб не бачила, як хлiб їс­ти­му!" Зга­дала тодi Оришка, що їй хвалився Чiпка. Та що? Звiсно – дитина: дурне, мале!.. Погримала на його Мо­тря, на­лякала, що бозя битиме, коли таке буде робити, та й годi.


А були такi часи, що не бозя, а Мотря била Чiпку, - i добре била! Синяки iнодi по мiсяцю не сходили. Не мож­на сказати, щоб вона не любила Чiпки. Нi. Вона його лю­била - як кожна мати свою дитину. Чи, не дай боже, занедужає Чiп­ка, - Мотря сама не своя. Цiлу нiч очей не заплющить: си­дить над ним, плаче, молиться... "Тiльки ж й утiхи й надiї! Все-таки виросте своя дитина, стане хоч на старiсть у помочi... Може, хоч на старiсть не при­йдеться до кривавого поту робити, терпiти од холоду й голоду та од лiтньої спеки палючої!.." Така в Мотрi думка. I не досипляє вона ночей, прислухається, як дише її єдина "надiя й'утiха"... А нехай, здоровий, зробить що Чiпка, - нехай з'їсть лишнiй шматок хлiба, чи покачається в калюжi... Лишенько! То не огонь паше, то лице Мотри­не; то не iскри сиплються, - то її кльони й про­кльони та духопелики... Iнша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вмiла здержувати над рiдним сином.


Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бi­йкою спинити. Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона глибоко iнодi в серце впивалас­я, до живих печiнок доходила... Ой, злий же вiн був то­дi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам со­бi що заподiяв, якби не баба... А то вона, її тиха мо­ва га­сила його лютощi. Як почне, бувало, його умовляти, - та сло­вом, як повивачем, зiв'є... За те Чiпка любив бабу: ду­шi не чув у їй. Що баба не скаже, усе послухає. А матерi не лю­бив i не слухав... Од бiйки то сховається, то втече; а послухати - не послуха. Не раз Мо­тря з серця гiрко пла­ка­ла...





IV


ЖИВ-ЖИВ!




Отак жив Чiпка, рiс, виростав у голодi та в холодi, у злиднях та недостачах. I все сам собi, як палець. Другi до дiтей, до гурту, а вiн знай самотою, самотою... Забереться було у бур'яни, нарве квiток, назбира кузьок, та й грає­ться ними нишком. А до людей, до дiтвори - нi! Чiпка мав добру пам'ять: з неї нiколи не виходила думка, що вiн "виродок"; вiн нiколи не забував бабиної ради... Собi на лихо, рядом з добрими думками, в малому серцi воруши­лося щось недобре, невпокiйне... Розбуджене, воно не давало йому забутися, нiколи не прощало нiкого, коли бачило яку помилку... I росло лихо в його серцi - i виро­стало до гарячої вiдплати, котра не зна нi впину, нi заборони... Не було тодi нiчого, перед чим би вiн оступи­вся; яка б страховина перед ним не вставала - не злякати їй його вiдважного духу, упертої думки, палкого серця... Такому нема на свiтi нiчого такого, чого б вiн злякався. Нi бог, нi люди не страшнi йо­му... Бог страшний злому, а Чiпка дума, що вiн добрий, а лихi люди його дратують...


Ось йому минуло дванадцять лiт. Восени радиться Мо­тря з матiр'ю:


- Чи не наняти б нам Чiпку хоч за харч служити?


- Я вже й сама думаю, - каже Оришка. - Тiльки куди вiн годний? Якийсь нелюдний, неговiркий, якась туга з його... I з дiтьми вiн не поводиться, як другi - усе само­тою, усе собi дома...


- Що ж його на свiтi робити? - журливо одказує Мо­тря. - Уже ж всяк баче, як я працюю... Та що моя праця? Силу ви­тратила, здоров'я збавила, а тiльки що з голоду не мремо... Якби його наняти, - хоч би менше з'їжi... все б таки хоч на одежину зосталося!


- Як знаєш, дочко.


Пiшла Мотря питати мiсця. Незабаром i знайшла. Бага­тий козак Бородай шукав хлопця до скоту. З ним вона й умовилась.


- А збирайся лишень. Чiпко, на завтра в найми, - каже, вернувшись увечерi, Мотря. - Годi вдома сидiти та хлiб пе­ре­водити, - пора й самому заробити!


Чiпка

1 ... 8 9 10 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"