Читати книгу - "Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд"

Все ж не забудемо підкреслити, що існування інфантильної амнезії створює нову точку дотику для порівняння душевного життя дитини і психоневротика. Раніше ми вже зустрічалися з іншою точкою дотику, коли були змушені прийняти формулу, яка стверджує, що сексуальність психоневротиків збереглася на дитячому ступені або повернулася до неї. Чи не слід, врешті-решт, і саму інфантильну амнезію поєднати у зв’язок знову ж таки із сексуальними переживаннями дитинства?

Втім, ідея пов’язати інфантильну амнезію з істеричною більше, ніж просто дотепна гра уяви. Істерична амнезія, що слугує витісненню, пояснюється лише тим, що в індивіда вже є запас спогадів, якими він не може свідомо розпоряджатися і які за асоціативний зв’язок притягують до себе все те, на що спрямовується з боку свідомості дія відразливих сил витіснення[27]. Без інфантильної амнезії, можна сказати, не було б й істеричної амнезії.

Вважаю, що амнезія дитинства, яка перетворює для кожної людини її дитинство у щось на кшталт доісто­ричної епохи та приховує від неї початок її власного статевого життя, винна в тому, що в дитячому віці загалом не надають жодного значення розвитку сексуального життя. Окремий спостерігач не в змозі заповнити прогалину, що з’явилася таким чином у нашому знанні. Уже у 1896-му я підкреслив значення дитячого віку для появи певних важливих феноменів, які залежать від статевого життя, і з того часу перманентно наголошував на значенні інфантильного життя для сексуальності.

Латентний сексуальний період дитинства та його відхилення

Неймовірно часто зустрічаються, нібито суперечачи нормальному, пережиті як виняток сексуальні душевні рухи в дитинстві, як відкриття несвідомих до того дитячих спогадів невротика, що дозволяє змалювати приблизно таку картину сексуальної поведінки в дитячому віці[28].

Здається беззаперечним, що маля приносить із собою в світ зародки сексуальних переживань, які упродовж певного часу продовжують розвиватися, а потім підлягають наростаючому придушенню, яке, своєю чергою, порушується закономірними проривами сексуального розвитку та може бути затримане завдяки індивідуальним особливостям. Про закономірності та періодичність цього осцілуючого процесу розвитку нічого не відомо достеменно, але здається, що сексуальне життя дітей у віці приблизно трьох-чотирьох років проявляється у формі, доступній для спостереження[29].

Сексуальні затримки

Під час цього періоду повної або лише часткової латентності формуються ті душевні сили, які згодом як затримки на шляху збудження і як загати звузять його напрямок (відраза, відчуття сорому, естетичні та моральні вимоги ідеалу). Коли спостерігаєш за культурною дитиною, складається враження, що побудова цих загат є справою виховання, і, без сумніву, виховання багато в чому цьому сприяє. Насправді ж цей розвиток органічно зумовлений, зафіксований шляхом передавання у спадок та іншого разу може настати без будь-якого впливу виховання. Виховання не виходить, безумовно, за межі вказаної йому ділянки впливу, обмежуючись лише тим, що доповнює органічно визначене і надає йому чіткого та глибокого виразу.

Реактивні утворення та сублімація

Якими засобами створюються ці конструкції, що мають таке велике значення для пізнішої культури та нормальності? Ймовірно, за рахунок власне інфантильних сексуальних переживань, приплив яких, таким чином, не припинився і в цей латентний період, але енергія яких — повністю або частково — відводиться від сексуального застосування та спрямовується на інші цілі. Історики культури буцімто згодні з припущенням, що завдяки такому відхиленню сексуальних потягів від сексуальних цілей і спрямування їх на нові цілі — процес, що заслуговує на назву «сублімація», — вивільняються могутні компоненти для всіх видів культурної діяльності; можна додати, що такий самий процес протікає під час розвитку окремого індивіда, і початок його — в сексуальному латентному періоді дитинства[30].

І можна ризикнути на певні припущення щодо механізму такої сублімації. Сексуальні переживання цих дитячих років, з одного боку, не можуть знайти собі застосування, позаяк функції продовження роду з’являються пізніше, що становить головну ознаку латентного періоду; з іншого — вони самі по собі були б перверсними, оскільки походять з ерогенних зон і керуються потягами, які за такого напрямку розвитку індивіда можуть викликати лише неприємні відчуття. Тому вони спричиняють тільки протилежні душевні сили (реактивні рухи), які створюють згадані психічні загати для сильного придушення таких неприємних відчуттів, як відраза, сором і мораль[31].

Прориви латентного періоду

Не надуривши себе щодо гіпотетичної природи та недостатньої ясності наших поглядів на процеси дитячого латентного періоду, повернімося до дійсності та вкажемо, що таке застосування інфантильної сексуальності є ідеалом виховання, від якого розвиток окремої особи відступає здебільшого в якомусь одному пункті і часто значною мірою. Час від часу проривається якась частина сексуальних проявів, що не піддалися сублімації, або зберігається якась сексуальна діяльність упродовж усього латентного періоду до моменту посиленого прояву сексуального потягу в час настання статевої зрілості. Вихователі поводяться, оскільки вони загалом звертають увагу на дитячу сексуальність, саме так, ніби вони поділяли наші погляди на утворення моральних сил протидії за рахунок сексуальності й начебто вони знали, що завдяки сексуальним проявам дитина не піддається вихованню, бо вони переслідують усі сексуальні прояви дитини як «хиби», не маючи можливості нічого вдіяти з ними. У нас же є вагомі підстави спрямувати наш інтерес на ті феномени, що вселяють у вихователів страх, адже ми чекаємо від них пояснення первісної форми статевого потягу.

Прояви інфантильної сексуальності

З причин, які стануть зрозумілими пізніше, візьмімо за взірець інфантильних сексуальних проявів смоктання, якому угорський педіатр Лінднер присвятив свою чудову працю.

Смоктання (lutschen)

Смоктання (ludein, lutschen), яке з’являється вже у немовляти і може тривати до зрілих років або залишитися на все життя, полягає в ритмічно повторюваних смоктальних дотиках ротом (губами), причому мета прийняття їжі виключається. Частина самих губ, язик, будь-яке інше місце шкіри, яке можна дістати, навіть великий палець ноги — сприймаються як об’єкти смоктання. Потяг до хапання, що з’являється при цьому, проявляється за допомогою одночасного ритмічного смикання за мочку вуха і можливість скористатися для тієї ж мети частиною тіла іншої людини (здебільшого вуха). Смоктання (wonnesaugen) здебільшого поглинає всю увагу і закінчується або сном, або моторною реакцією на кшталт оргазму[32]. Нерідко смоктання супроводжується розтираючими рухами рук по певних чутливих частинах тіла, грудей, зовнішніх геніталій. Таким шляхом багато дітей переходять від смоктання до мастурбації.

Лінднер сам чітко розумів сексуальну природу цих дій і беззастережно підкреслював це. У буденному житті смоктання часто прирівнюється до інших проявів невихованості (unarten) дитини. З боку багатьох педіатрів і невропатологів висловлювалися енергійні заперечення проти такого погляду, що частково базується на змішуванні «сексуального» та «генітального». Це заперечення породжує важке, але неминуче запитання, за якими загальними озна­ками маємо дізнаватися про сексуальні прояви дитини. Вважаю, що зв’язок явищ, який ми навчилися розуміти завдяки психоаналітичному дослідженню, дозволяє нам вважати смоктання сексуальним проявом і саме за ним вивчати суттєві риси інфантильних сексуальних дій[33].

Аутоеротизм

На нас лежить обов’язок детально проаналізувати цей прик­лад. Як найяскравішу ознаку цієї сексуальної дії наголосимо на тому, що потяг спрямовується не на інші особи; він задовольняється