Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"

Я ойкнути не встигла, як він різко розвернув мене до себе і застиг біля моїх губ. Я відчула жар його дихання. Проковтнула, готова ось-ось вдарити його...

 - Ти повинна працювати у мене. Це не обговорюється.

 - З якої радості? Я знайшла вже роботу, і там мене не ображають і не принижують. Я офіціант, а не дівчинка, яка повинна оголюватися.

 - Ти зробиш те, що я тобі сказав.

 - Так? А що ти сказав?

 - Ти звільнишся і прийдеш працювати в мій клуб. Зрозуміла?

 - Ні, - видихнула йому в губи, - я взагалі не тямуща дівчина. Я не стану звільнятися через примхи нахабного зажерного чувака. Зрозумів?

 - Ні! Я теж нетямущий чувак. Ти звільнишся, і повір мені, це станеться вже завтра.

 - Покружляй навколо три рази, обмотавшись туалетним папером і з'їси пончик! Інакше губа від пухлості відвалиться.

 - Пришелепкувата, - виплюнув він і, відпустивши мене, тут же натиснув кнопку розблокування замку, - підемо проведу. А то, я подивлюся, райончик тут не найсприятливіший.

 - Та може, безпечніше, ніж поруч з тобою, - буркнула я і вискочила з машини.

Зізнатися чесно, мені було до душі, що він вирішив мене проводити до квартири. Тому що, дійсно, район тут так собі. Чи не найприємніший.

Суботін взяв мене за руку і повів до під'їзду. Я відчувала себе під вартою. Правда, стража у мене була дуже навіть красива, якщо не враховувати факт наявності грубості.

Бетмен відкрив двері та пропустив мене вперед. Я ледве не присіла в реверансі.

Піднімаючись сходами, відчувала на п'ятій точці пекучий погляд. Ти дивись чого задумав, працювати до нього. Ще чого не вистачало, він же мені спокою не дасть. Та й у мене місце роботи хороше. Нічого переманювати цінних співробітників.

 - Ми прийшли, - трохи зніяковіло промовила я, зупинившись біля пошарпаних дверей. Та вже, в минулому житті у мене була куди краща квартира.

 - У тебе все нормально? Не виглядаєш щасливою після повернення додому.

 - Нормально все. Спасибі, що провів.

Я тільки хотіла відкрити двері, як звідти вивалився якийсь алкаш. Я здригнулася і подалася назад, спиною врізавшись в груди Дениса.

- О, новенька. Дай півсотні, а? На пляшку не вистачає.

Від нього таким перегаром понесло, що мене ледь не знудило.

 - Немає в мене! Відвали!

 - Та ти чого, коза.

Різкий удар від Дениса по морді мужику привів його до тями. Він подивився на нас якось злякано і виставив руки в примирливому жесті.

 - Ще раз підійдеш до неї - шию зверну. Зрозумів?

 - Зрозумів-зрозумів, мужик. Не злися.

П'яниця рукою потер забиту щелепу і повільно побрів вниз по сходах.

 - Ти впевнена, що тут можна ночувати?

Я знизала плечима і, повернувшись до Бетмена, кинула на нього короткий погляд. Не дарма прізвисько таке дала. Йому підходить.

Постаралася посміхнутися, а у самій всередині все вирує, серце калатає. Звісно, мені не хочеться туди заходити, але робити нічого, спати більше ніде. Та й гроші сплачені.

 - На добраніч, - прошепотіла своєму нахабі та взялася за ручку дверей.

 - До завтра, Лиса. Ми ще зустрінемося.