Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

– Тепер я теж переконаний, – сказав Теодор, – що в жінки з усієї краси її та розкошів найкраща принада – це її ноги. Недурно це я так часто чув од товаришів.

– Ой, не дивіться! – на цей раз скрикнула жінка, може навмисне, а може ненароком скинувши великого черевика і знову швидко одягаючи його. – Падає! – додала вона, щоб виправдати себе.

– Ви їх прибийте цвяшками до п’яток, – пожартував Теодор, – бо коли їм забажається спадати частіш, то всім чоловікам спокою не буде.

На це вона тихо засміялась, блиснувши на мент своїми великими, як шматки антрациту, очима. Сміх у неї був дивний та зворушливий, він тихо дзюрчав у неї з грудей, одразу викриваючи своїм тоном характер пристрасної людини.

Жартуючи з молодою жінкою, Гай ішов разом з нею до будинку, що з нього вона допіру вийшла. Будинок був ще новий, двоповерховий. В ньому мешкали переважно робітники. Вони мали невеличкі кімнати, завжди переповнені жінками та дітьми. Тут часто можна було чути галас та плач дітей, крики та сварки жінок і стук дверей. Коли Теодор з жінкою зайшли до коритару будинку, він одразу відчув мирний обідній настрій мешканців. Навіть крізь двері було чути стукання ложок та тарілок і тиху розмову. Теодор підійнявся дерев’яними сходами на другий поверх і ввесь час у сутінках коритару відчував, що жінка хитрувала, силкуючись, ніби ненароком, притулитись до нього.

Двері їм одчинив старий майстер заводу Микола Совз, хоробливо гладка та лиса людина. Совз мовчки пропустив їх до кімнати, де на столі парувала вже їжа.

За столом сиділо двоє хлоп’ят, виполосканих, чистеньких та зачісаних. Можливо, що вони допіру, коли вийшов батько, трохи побилися або шпигнули виделками один одного, але тепер вони сиділи тихо й дуже пристойно, тільки їхні рожеві щічки свідчили, що не все було вже так гаразд, як здавалося з першого погляду.

– Де ж Оленка? – запитав Совз, поглядаючи на Оксану.

– Дідько її знає! Я її гукала, аж у вухах лящало, а вона наче зникла! – відповіла жінка.

– Біда мені з цією Оленкою, – говорив далі Совз, важко сідаючи до столу. – От, шибеник у спідниці! Гірше хлопців!..

Микола Совз був удівець. Маючи від першої дружини трійку дітей, він, не довго міркувавши, одружився вдруге, бо при його комплекції йому важко було вправлятися з трьома громадянами новішого покоління та й діти вимагали догляду. Тепер же він був задоволений, хоча про його нову дружину Оксану й були якісь таємні чутки, але чого не наговорять люди, а головне, що вона була хазяйновита та й діти були завше виполоскані й доглянуті.

Оксана, впоравшись коло тарілок та іншого посуду, нарешті сіла на стілець проти Теодора, але віддаля столу.

Деяких жінок можна схарактеризувати, тільки починаючи з ніг. І це можна пристосувати й до Оксани. Чомусь у першу чергу впадало в очі не обличчя її, а постать. Вона дивно сиділа завше на стільці чи на ліжку, виставивши голі ноги. Спідниця її відсмикувалась угору вище колін, і Оксана ніколи не помічала цього. Вона ніби виставляла їх навмисне і коли помічала, що хтось з чоловіків дивиться на неї, її очі ширшали, ставали нерухомими, зупинялись на одній точці. Було якось страшно й млосно дивитись на неї. Пристрасть затуманювала їй обличчя, і воно трохи розпливалось, відкриваючи маленький червоний, як стяг повстанців, рот. Коли ж не помічати цих подробиць, то Оксана була огрядною молодою жінкою з пухким гарненьким обличчям, з чорнявим, трохи розкуйовдженим на скронях, волоссям.

В компанії вона завше була трохи мовчазною, ніби боялася ненароком розповісти щось зі свого минулого, ніби в неї була якась тайна. Це можна було часто помітити й з того, що вона іноді чогось здригалась, ніби за нею хтось непомітно стежить, ніби чогось боялася несподіваного, але неминучого. Теодорові було відомо, що в неї був колись чоловік, який чи кинув її чи вмер, що були якісь знайомі, а може родичі, бо вона іноді, але зрідка десь зникала, – нічого ж більше певного він не знав, хоча трохи й цікавився її тайною. Про себе вона говорити не любила ніколи. Починали її розпитувати, вона вперто мовчала й ставала дуже лякливою. Це звичайно відбивало охоту розпитувати її, і вона ніколи не викривала навіть крайчика своєї тайни. Взагалі це був тип «жінки з таємницею».

Була в неї одна, всім відома, риса. Їй втлумачили в голову, що повз неї не може пройти ні один чоловік, не закохавшись, що вона може звабити навіть і Нарциза або Йосифа Прекрасного. На цьому її знайомі часто будували свої жарти, доводячи Оксану трохи не до сліз. Починалося з того, що сусіда або сусідка заявляли, що такий-то, вперше побачивши її, одразу закохався в неї. Переказувалося це пошепки і тут же давали зфалшовану цидулку, в якій писалося, що красуня Оксана, коли не вийде ось у таке призначене місце на побачення, то автор помре, вражений її красою, його серце розіб’ється, і винна в цьому буде вона. Легковірна Оксана одразу захоплювалась цим, безоглядно вірила і йшла на побачення. Звичайно вона дуже довго простоювала в призначеному місці, чекаючи автора цидулки, але він ніколи не з’являвся, тільки чомусь в такий час вона зустрічала дуже багато сусідів із свого ж будинку, які ніби випадково підходили до неї.

Штукарі сусіди з великою охотою ходили перевіряти, чи чекає вона когось на розі вулички або в садку, щоб потім дома можна було посміятись та пожартувати. Бідна ж Оксана завжди піддавалася на такі жарти, і її можна було обдурювати тисячі разів з однаковим успіхом. Навіть теперішній її чоловік Микола Совз одного разу призначив їй побачення таким чином. Вона довго потім мовчала й сердилась на нього.

Такі жарти сусідів, розмови про те, що вона приваблює всіх чоловіків, і призвичаїли її до того, що вона тулилася до кожного чоловіка і її захоплювали кожні штани.

Обід потроху кінчався. Теодор їв мовчки, слухаючи, як Совз часто докоряв непосідливих хлопців, і думаючи про Оксану, її дивне походження та характер. Лист, що його він одержав, лежав у нього в кишені, але прочитати при Оксані не було ніякої можливости.

Оксана якось дивно ставилася до Теодора. Він іноді відчував себе за її брата, іноді просто за доброго приятеля, а іноді… Вона сама починала робити досить непристойні зауваження або обережно тулиться до нього. Останнього Теодор не помічав. Він був ніби сонний і думав про інше, розв’язуючи якісь соціяльні та політичні проблеми, захоплюючись всім, що могло змінити, або хоч