Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

— Я за об’явою... Чув, ведмідь в окрузі пустує? Можу вирішити проблему. Уточнимо умови контракту? А то в тексті, якось невиразно написано.

—  Оце так! — здивувався корчмар. — Два місяці нікого не було, а сьогодні аж троє мисливців з'явилося.

— Троє?

— Власне... Он ті новобранці готові ризикнути головами. Оскільки підйомні гроші, отримані від вербувальника, закінчилися, а погуляти хлопцям ще хочеться, — пояснив здоровань. — І амазонка... — голова повернулася у бік білявки. — Не розумію лише, навіщо це їй?

— Напевно, велика винагорода? — припустив я.

— Від селюків? — витріщився корчмар. — Пожартувати вирішили, пане? Знаєте, що вони пропонують? Мішок ячменю, п'ять курок, дві головки сиру і три дюжини яєць! А, мало не забув... і віз сіна на додачу. Правда, чистої конюшини. Але якщо мисливець шкуру ведмедя залишить їм.

— Солідно... — я насилу приховав розчарування. — Навіть не знаю, що сказати... Чесно кажучи, розраховував грошима отримати.

— Можна і грошима, — заспокоїв мене господар корчми. — Я товар заберу і розрахуюся. Але більше ніж на п'ять талерів не сподівайтеся... — подумав і додав. — Гаразд, так і бути — ще вечерею нагодую. Якщо шкуру не сильно зіпсуєте. Ну, то як? Беретеся? Бо на горлодерів цих надії мало. Та й на дівчину, якщо чесно.

—  Це чому ж?!

Який чудовий слух у білявки. Та й все інше теж... А як рухається! Яка грація, яка хода, які ніжки... Все, додому більше не хочу! Мені тут подобається. Ось тільки в очі дивитися не варто. У світі хижаків такий погляд сприймається як виклик. Ну, так мені і задарма не потрібні її очі, і без них є на що погляду спертися. І навіть привільно розлягтися... Уфф... Пам'ятник треба поставити тому, хто придумав броне-ліфчик і спідничку з торочок.

Насправді, на амазонці був не металевий варіант бікіні, а улюблений обладунок римлян — лорика мускулата* (* лат., — lorica musculata, «м'язистий панцир»). Тільки жіночий варіант. І майстри зброярі, за допомогою тиснення, зуміли надати вичиненій бичачій шкірі такої анатомічної досконалості, що будь-яка Венера чи Артеміда позеленіли б від заздрощів.

— Прошу вибачення, пані. Нічого образливого я не мав на увазі, — здоровань злегка зблід і заметеляв поглядом. — Просто, мені здалося, що ви подумаєте і не станете на таку дрібницю час марнувати. Адже будь-який купець, без торгу, розв'яже гаман — тільки б підрядити в охорону діву-воїна.

— Вірно кажеш... — білявка скривила шкарлатні уста в зневажливій посмішці. — Одна біда... Чомусь ці товстуни завжди впевнені, що купивши мою шаблю, піхви... — пальці амазонки торкнулися  більш інтимного місця, — отримають безкоштовно... Так що, вибираючи між пітними гладунами і диким звіром, я швидше погоджуся на ведмедя. Цього хоч можна вбити, не побоюючись правосуддя. І я не збираюся поступатися здобиччю навіть такому красунчику. Це зрозуміло?

Я би і сам відповів, але корчмар випередив:

— Ще раз прошу вибачення, пані, але кожен має право прийняти замовлення. У контракті не обмежується число мисливців, а лише розмір винагороди.

— Так, саме про неї і йдеться, — білявка глянула на мене пильніше. — Ну так що, красунчику? Будемо домовлятися чи відразу схрестимо клинки?

— Може, познайомимося... для початку?

— Навіщо? — здивовано кліпнула віями амазонка.

— Щоб знати, що видряпати на могильному камені, — пробурчав я. Терпіти ненавиджу, коли гарні дівчата поводяться як стерво.

— Гм... А ти мені подобаєшся... красунчик.

Посмішка несподівано виявилася милою і приємною.

— Ти мені теж... лялечко... — підняв кухоль, наче роблячи ковток на її честь. — Я — Ніколаїс.

— Леонідія... — амазонка ще разок безцеремонно оглянула мене від маківки до п'ят. — Ну, так що ти вибрав?

— Заклад...

Червонопикий корчмар аж стрепенувся, як бойовий кінь, почувши звуки горна. Білявка теж зацікавилася. Не дарма ж досвідчені товариші радять — хочеш привернути увагу дівчини, здивуй її.

— Поясни.

— Так просто все. У ліс йдемо разом. Там розходимося. Хто ведмедя вб'є, той і переміг.

— Це зрозуміло, — Леонідія наморщила чоло, намагаючись збагнути, в чому підступ. — А на що закладатися будемо?

— На бажання.

— Яке?

— Ну, так в цьому і весь сенс. Переможений зобов'язаний виконати одне бажання переможця. Тільки одне! Але — будь-яке...

Чоло розгладилося, зате бровки зійшлися на переніссі.

— Гм... Ніколи про таке не чула. Навіть цікаво стало. Будь-яке, кажеш? Гм... А якщо ти зажадаєш, щоб я кинулася на меч?

— Я що, так зле виглядаю? — стурбовано провів долонею по обличчю. — Ну, заріс трохи. Але на ідіота, сподіваюся, не схожий? Можу поклястися, що знайду тобі цікавіше застосування, ніж принесення в жертву... — демонстративно погладив поглядом вражаючі опуклості броне-ліфчика.

— Хто б сумнівався! — фиркнула глузливо білявка. — Гаразд... Тоді і я... що-небудь придумаю. Цікаве... Гей, шинкарю! Ти чув нашу умову?