Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Мама повернулася додому через два тижні, коли їй стало краще. Я ледве домовилася, щоб їй зробили операцію авансом, заплативши половину, і продовжила працювати на двох роботах намагаючись скоріше закрити цей борг.

Проблеми навалилися як сніжна лавина. Одна за однією. Спочатку з мамою, потім староста подзвонив і попередив, що починається сесія, після батько привів в квартиру нових друзів, з якими він став грати в карти. Він і раніше грав, звичайно, любив різні азартні ігри, але потім сам не міг виплатити ці борги. Програвав за вечір він не багато, але іноді набігала пристойна сума.

Всі розмови з мамою вели в глухий кут. Вона спілкувалася з його друзями добре. Слава богу, хоч не пила, поки що, і берегла себе після операції. Я відчувала, що вона розуміє все безглуздя ситуації, але нічого не хотіла вирішувати або робити. Суворо говорила мені, що це їхні справи і вони самі розберуться.

І, якщо чесно, я вже втомилася їй пояснювати, що все це маячня, неправильно і він може одного разу переборщити з силою, з азартом... Так, зовсім, переборщити. І тоді нам будуть непереливки.

А що ще гірше, я боюся, що буду на роботі, коли він по синьці приревнує маму, або ще щось сам собі вигадає і... Про це було думати страшно.

Вже два тижні я працювала майже без вихідних і сну. Для зручності взяла номер картки, щоб перераховувати вартість операції і не їздити заради кожної тисячі. Домовилася зі старостою, що все оплачу - вперше за чотири роки я просто не встигала нічого вивчити сама, раніше хоч кілька предметів закривала самостійно.

Відверто кажучи, я дуже не хотіла знаходитись вдома. Я трохи схудла, хоч і встигала їсти аж два рази на день. Або за ніч. Напевно, активний спосіб життя сприяв швидкому схудненню. Вдома завжди щось відбувається, постійно чужі люди, незрозумілі і незнайомі особистості. Дико було приймати те, що я не зберігала гроші вдома, адже щось мені потрібно було відкладати.

Крім операції і сесії, я повинна була виплачувати чотири кредити батька, бо сам він не міг віддавати через відсутність роботи. З мене вимагали зараз, а я не хотіла потрапити в халепу. Один - на машину, яка постійно ламалася, тому що його кинули при покупці, другий - на кухню в квартиру, половину суми вони прогуляли, а вдома поставили найдешевший гарнітур.

Третій і четвертий - відкупитися від поліції потрібно було. "Погані" поліцейські, викликані сусідами, кілька разів відкривали справи. Але тато ж ніколи не винен. Він білий і пухнастий завжди. І мама...

Гаразд, не важливо.

Друга робота домогосподаркою мені так подобалася... Я відразу втягнулася в режим, з другої зміни зрозуміла, як буде зручніше, з чого починати і як закінчувати швидко і якісно.

Завжди починала з завдань Кирила Маратовича. Залишав він додаткові завдання не так часто і небагато. Іноді просто залишав позначки, що він завтра, наприклад, не буде вечеряти, або сьогодні на вечерю хоче рибу на грилі.

Жив чоловік один, що виглядало трохи дивно. Такий видний, самодостатній чоловік не може бути самотнім. Але був. Тоді, коли він виплатив мені першу зарплатню, Кирило Маратович пробув до вечора в квартирі. Я чула, що він працював на другому поверсі допізна, а потім втомлено спустився вниз, коли вечеря була готова.

- Готуєш смачно, хоч і така молода ще, - чоловік коротко коментує мої кулінарні здібності і мовчки сідає вечеряти. Він і Єгор не раз підкреслювали, що я молода, що відмінно справляюся з роботою. Я виглядала і правда молодше своїх років і багато хто не вірив, що вчуся на четвертому курсі університету.

Кирило Маратович з'являвся вдома вдень рідко і бачила я його після ще один раз - вранці, всього пару хвилин. Але яких кілька хвилин! Спочатку коли він вийшов з ванни в одному рушнику, довів мої припущення про те, що тіло чоловіка виглядає дуже добре, ще й з татуюваннями по руках і спині... А потім поїхав у справах, переодягнувшись в джинси і темний светр. Дуже дивно було побачити на ремені ланцюг. Я думала, що він якийсь бізнесмен, але тоді якось засумнівалася.

А ще я вперше бачила взагалі таких заможних людей, а у них, кажуть, свої примхи.

Найцікавіше завдання для мене поки було привезти з хімчистки смокінг і залишити його в спальні.

Мене повезли за потрібною адресою у великому, тонованому джипі і привезли назад. Я піднялася на другий поверх, повісила на дверцята модної шафи тремпель і зняла чохол.

Ідеально-чорний, випрасуваний сучасний костюм-трійка виглядав так дорого і стильно, що я не змогла не провести по тканині піджака долонею. На подив, вона виявилася м'якою і майже оксамитовою, пахла чимось свіжим і готова була виглядати на чоловікові ідеально і стильно.

На жаль, я не побачила, як він виглядає в ньому, знайшла лише піджак вранці у вітальні, недбало скинутий на диван. Тоді я піднесла приємну тканину до обличчя і відчула приємний, мускусний запах чоловіка, з нотками дерева і прянощів. Саме так пах Кирило Маратович. Цей запах того ранку викликав всередині мене хвилювання і теплі, навіть ніжні почуття. Віддалено я впізнала їх, зрозуміла, що можу скоро і закохатися в цього чоловіка. А це дуже недоречно.

Навіть не згадуючи всі мої проблеми, я точно не буду цікавити таку людину. Гуглити його прізвище та ім'я я не хотіла спочатку практично принципово, боялася дізнатися про нього більше, ніж потрібно. Мені було достатньо того, що я вперше в житті подивилася на чоловіка і щось відчула до нього. Або до його запаху, хм...

Окей, я занадто раціональна, є багато історій  із заможними чоловіками і просто милою дівчинкою, але... Я не хочу так. Я не хочу бути коханкою або утриманкою. Мені подобалося заробляти своїми силами гроші, але дуже не подобалося, що я повинна їх всі віддавати і жити не дуже добре. Якби я не працювала в ресторані, не уявляю як би харчувалася. Ні, щось би придумала, звичайно, але...

Я всі шість годин, що працювала домогосподаркою, відчувала себе кимось важливим... Не знаю, як пояснити... Це немов ти ненадовго потрапляєш в інше життя. Красиве, вільне, повне вражень і емоцій... Такі люди, як Кирило Маратович, я думаю, вміють жити на всі сто. Він не поспішає, у нього немає фінансових проблем, він гарний і впевнений в собі. І в цій аурі чи в цій енергетиці (хоча і не особливо вірю в усе це), мені так комфортно і добре, що я додому не хочу.