Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 4.1. Елізабет

Еліза засовалась на стільці, розуміючи як її дочка виглядає з боку, все ж у відсутності розуму цю жінку звинуватити не можна, і щоб скоріше згладити момент, тут же погодилася виконати примху тупоголові кровиночки.

 - Це означає, що цей телефон тобі вже не потрібен? - вирішила спіймати удачу за хвіст і я.

Ну а що? Слово "будь ласка" я звичайно десять разів повторювати не стану, але в присутності чоловіка, якому Еліза за всіма ознаками боїться показувати справжню себе, сміливість прямо досягла найвищої позначки.  

 - Ні, - підтвердила очікування Дженні .

 - Можна я його заберу тоді?

 - З тріщиною?

 - Так. Адже він працює, на відміну від мого вмираючого Самсунга.

Якому п'ять років від народження і половину програм він уже просто не витягує. Я берегу його як реліквію від продавця в магазині техніки, тому що на інший поки розщедритися не виходить.  

 - Та будь ласка, забирай. Мені цей мотлох вже не потрібен.

Аааа, я ледь не заверещала.  

Нарешті у мене з'явиться щось нове.

Посміхнувшись, я тільки зараз згадала про те, що в кімнаті є ще одна людина. Підняла очі і не зрозуміла як затримала подих. Суворий прищур пиляв моє обличчя, змушуючи покриватися червоними плямами. Чому він так дивиться на мене? Ну так, мені двадцять, і я працюю вже кілька років, але дозволити собі розкіш не можу. Це не означає, що потрібно дивитися так, немов я себе на смітнику знайшла. Або його думки сходяться з висновками Елізи з приводу того, що я сіра пляма в їх ідеальній родині?

Руйнуючи всі мої припущення, містер Мітчелл раптом встав, відсуваючи від себе майже не займану тарілку з вечерею.

 - Дякую за гостинність, але мені вже пора. Радий був познайомитися з твоєю сім'єю, Елізо. Всім на добраніч.  

 - До побачення, - ми з Дженні відповіли в унісон.

Мачуха тут же схопилася слідом, проводжаючи майбутнього чоловіка до дверей.

Не знаю навіщо, але я кинула погляд в арку. Жінка кружляла навколо нього до самих дверей готова порошинки здувати. Щось без умовку говорила, отримуючи у відповідь тільки короткі кивки головою. А потім він просто пішов. Навіть не поцілувавши її. Нагородив стриманою посмішкою і вийшов за двері.

Дивно, хіба ті, хто збираються одружуватися не повинні поводити себе подібно дельфінам в шлюбний період? Обходити один одного і тертися боками і носами? Або Ерос звик тримати свої почуття при собі?

Повернувшись до їдальні, Еліза повернула собі звичний вид стерви.

 - Ел, приберися тут, щоб завтра все блищало. До мене вранці прийдуть члени книжкового клубу.

 - Але мені завтра в університет до першої парі, - скосивши погляд на годинник, що показує дев'ять, я швидко прикинула скільки можу прокрутитися тут за прибиранням, виконанням домашнього завдання і підготовкою доклада для Дженні. На сон лишається приблизно години три.  

 - Значить встанеш раніше і приготуєш частування.

 - Які частування?

 - Такі, щоб про мене чутка до самого серця Нью-Йорк долинула, - розгорнулася на підборах і вирушила нагору. Дженні недовго думаючи помчала слідом.  

Мені ж залишилося обвести гору посуду приреченим поглядом і приступати до прибирання. Схоже, що сон на сьогодні скасовується зовсім.