Читати книгу - "Нові казки під подушку"

Міркуючи про те, що хоче зліпити цього разу, Славко таки закінчив витирати порохи. Аж тут з кухні озвалася бабуся: — Славчику, а ходи-но сюди! Хочу тебе про щось попросити!

Бабуся саме готувала гречаний пиріг до вечері і їй забракло трьох яєць. Тож вона дала хлопчику гроші і попросила збігати до крамниці. Надворі було холодно, і виходити з теплої квартири Славкові зовсім не хотілося. Але ж бабуся попросила, то треба йти…

«Ну от… Це ж я іще маленький, а вже стільки роботи маю: і порохи витерти, і яйця купити! А як воно буде, коли я виросту і стану дорослим? От би займатися в житті лише тим, чим хочеться. І ще добре було б завжди-завжди отримувати те, чого бажаєш! Як би то таке зробити?»

Про це думав Славко, вертаючись із крамниці. І раптом хлопчик ледь не підскочив — він зрозумів, у кого можна дізнатися відповідь! Бо хто завжди все про всіх знає? Святий Миколай! Він уважно наглядає за кожною дитиною у світі і, напевно, про дорослих теж може багато розповісти. От у нього Славко і вирішив запитати, як завжди отримувати те, чого хочеш, і як ніколи не займатися тим, до чого душа не лежить.

Але де ж його знайти? Як можна поспілкуватися зі Святим Миколаєм? Бо ж зазвичай Славко тільки писав листи до Миколая, але відповіді не отримував — замість неї під подушкою з’являлися подарунки.

«От було б добре, якби Святий Миколай мав свою сторінку у якійнебудь соціальній мережі!» — подумав хлопчик. У Славка така сторінка була — він спілкувався з друзями у Facebook, закидав туди фотографії з мандрівок і дізнавався новини з життя своїх закордонних приятелів.

Зрештою Славко вирішив, що Cвятий Миколай хоч і старенький, але в комп’ютерах мав би розбиратися. Тож переробивши усю хатню роботу, хлопець сів за комп’ютер і вирішив усе-таки пошукати сторінку Миколая в інтернеті. І що ви думаєте? Знайшов!

«Привіт, Святий Миколаю! — так розпочав свого електронного листа Славко. — Я дуже радий, що і Ти маєш свою сторінку у Всемережжі! Пишу до Тебе, бо сьогодні у моїй голові виникло запитання, відповідь на яке я не здатен знайти самотужки. А цікавить мене ось що: як зробити так, щоб завжди-завжди отримувати те, чого мені хочеться, і ніколи-ніколи не займатися тим, чим не хочеться? Думаю, Ти знаєш відповідь на це запитання. Відпиши, будь ласка, як матимеш вільну хвилинку! Дякую, Святослав».

Закінчивши лист, хлопчик вирішив, що вчинить так, як порадить йому Святий Миколай. Бо кому-кому, а Миколаю можна довіряти.

Але відповідь усе не надходила. Минуло два дні. Славко справно ходив до школи, робив уроки, грався з друзями на засніженому подвір’ї. Але кожної хвилини чекав, що Миколай таки знайде трошки часу, щоб відповісти на його лист. Святий не відписав одразу, думав хлопчик, бо до нього пишуть з усіх куточків планети. Це ж скільки часу потрібно, щоб хоча б прочитати усі ті листи, телеграми, листівки…

Ввечері другого дня Славко вирішив переглянути новини на своїй сторінці і аж підскочив з радості! На екрані червоним кольором світилася цифра «1» — це означало, що у Славка було одне непрочитане повідомлення. І це була звісточка від Миколая!!!

«Привіт, Святославе! — писав святий угодник. — Дякую тобі за лист! Вибач, що довго не відповідав. Але ти, мабуть, і сам розумієш, скільки у мене зараз усіляких справ. У своєму листі ти запитуєш, як мати тільки те, чого хочеться. Я тобі одразу відповім — аби мати те, чого ніколи не мав, треба робити те, чого ніколи не робив. Тобто щоразу відкривати у собі нові здібності і таланти!»

У Славка аж подих перехопило від того, як просто і щиро спілкувався з ним сам Святий Миколай! Він читав далі: «Тому, Славку, я розповім тобі одну історію. Колись давно я познайомився з хлопчиком, якому вдалося весь час отримувати те, чого захочеться. Йому треба було лише промовити «Я хочу!» — і все бажане відразу саме потрапляло до його рук. Але ця історія дуже довга, а мені ще треба прочитати листи від діток з Санкт-Петербурга й Австралії. Тож давай домовимося так: серед подарунків, які ти знайдеш під подушкою, буде чарівна книжечка. А в ній — тільки одна казка. Там ти й знайдеш відповідь на своє запитання. Домовились?»

Славко був на сьомому небі від щастя! Мало того, що Миколай особисто відписав йому у Facebook, то він ще й покладе під подушку на один подарунок більше! Хлопчик уже не міг дочекатися того ранку, коли зможе почитати чарівну книжечку…

З тієї миті дні тягнулися дуже довго. Щоб хоч якось пришвидшити час, Славко щовечора закреслював на календарі день, що минув. І нарешті одного вечора хлопчик закреслив дату «18 грудня». Вже завтра він мав отримати і подарунки, і відповідь на своє важливе запитання.

Прокинувшись вранці, Славко не встиг навіть очей розплющити, а вже шукав рукою під подушкою книжку. Бо всі інші подарунки можна було і потім роздивитися, а от казку треба було прочитати насамперед. Це виявилася маленька книжечка (за розмірами — як татів паспорт) у червоній палітурці.

— Ну нарешті! Ось вона! — радісно вигукнув Святослав і почав читати:

«У величезній далекій країні жив-був правитель, сильний та мудрий. Все у тій країні належало йому, і ніхто не знав, де тієї країни край. Поля, лани, степи, будинки, крамниці, фабрики-заводи, та що там казати, навіть люди, що жили тут, також належали йому. Але ніхто від того не страждав, бо правитель був дуже розважливий і дбав, аби всім керував закон справедливості та милосердя.

Народився у нього син. Правитель назвав його Олександром і дуже любив свого малюка. А ще — довго думав, як же зробити так, щоб той виріс таким самим мудрим, як і він. Цілих сім днів і сім ночей міркував, та врешті-решт придумав. І наказав тоді правитель, щоб скрізь по всій країні давали його сину все, що тільки можна було уявити.

Так і жив Олександр, навіть не знаючи, як воно, хотіти чогось. Адже він мав усе. Ріс собі хлопчик та й ріс, і от