Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

З моменту укладення угоди минуло приблизно півроку. Попри невдоволення графині, Лукас почав супроводжувати Айшу в межах маєтку. Що стосується графа, поки донька виконувала все, що він від неї вимагав, він був готовий у відповідь виконувати її маленькі примхи. Але в нього також були умови. Перша – химера мала виглядати гідно, як істинний фамільяр родини Вієрте. Спочатку, Лукасу повністю оновили гардероб відповідно до його особистих побажань. Так Айшес дізналась, що йому подобається класика, білі сорочки, довгі пальта, шкіряні ремені і щоб в одязі переважав чорний колір. Якщо аксесуари – то срібло, каміння лише червоного кольору. А ще він терпіти не міг краватки та будь-які аксесуари на шию. Своє чорне волосся він дозволив підстригти не надто коротко і він завжди пригладжував його трохи назад, хоча декілька пасм завжди падали йому на лоба і лізли в очі. 

Другою вимогою графа були манери. Айшес хвилювалась, що з цим буде найбільше клопоту. Але на її подив, Лукас аж занадто швидко їх освоїв. Наче його навчали з дитинства. Поклони, правильна мова, базовий етикет. Він демонстрував прекрасні результати. І третьою вимогою була освіта. Лукас був зобов’язаний відвідувати всі уроки з Айшес. Хоча, багато хто з вчителів був обурений таким наказом графа, але ніхто не наважився заперечити чи відмовитись. Та навіть тут хлопчик здивував родину Вієрте. Він не лише швидко вчився, але й не поступався в успіхах самій маленькій леді.

Отже, Лукас супроводжував Айшес у межах маєтку. Був він мовчазний, говорив лише тоді, коли до нього звертались, в очі майже не дивився, інтерес майже ні до чого не проявляв. За цей час відомо стало не багато. Він був старший за Айшу на два роки. З химерних ознак мав пластинчаті вигнуті роги, яскраво жовті очі, зіниці яких змінювали форму, довгі пазурі та ікла. Всі ці ознаки вміло приховував магією химер, коли того вимагали. Про родину нічого не розповів. Свого родового імені не пам’ятав. Але Айша була задоволена хоча б цими крихтами інформації, більшого вона і не вимагала. У присутності родини і прислуги, до дівчинки він звертався лише леді Айшес або ж пані, а коли вони лишались на одинці – повним ім’ям. З тих пір, як вони уклали угоду, він більше ні разу не звернувся до неї неформально. І це було наче невидимим кордоном між ними, який хлопець побудував сам.

У свою чергу, Лукас спостерігав за дівчинкою. На свій вік Айша здавалась йому занадто дорослою. Вона покірно вислуховувала будь-яку критику у свій бік, ніколи не заперечувала батькам, старанно вчилась. Перші пару тижнів він спостерігав за атмосферою у будинку і зрозумів, що коли він вперше попався охороні – йому не здалося. Вся прислуга в домі, лицарі, охорона, всі вони дуже прохолодно відносились до дівчинки. Це було видно на контрасті з молодшою сестрою Айшес, Клер. Для графа та графині Клер була наче діамантом. Варто їй було насупитись – з усіх кутків маєтку до неї летіли слуги, виконувати її забаганки. Солодощі, іграшки, нові коники, песики, котенятка, будь-що. Поряд із Клер графиня Елеонор завжди посміхалась, ніжно торкалась її волосся, обіймала і цілувала. Проте, з Айшес вона була дуже стримана, якщо її губи і вигинались у посмішці, вона завжди була натягнута, вимушена. І з Айшею ніколи не розмовляли як з дитиною, якою вона була не дивлячись на свою поведінку юної аристократки. Хоча, Лукас відверто не розумів причину такої поведінки. Дев’ятирічна Клер його дратувала. У ній він бачив розбещене дитя, яке ніколи і ні в чому не знало відмови. І більш того! Вона була достатньо розумна аби розуміти різницю у відношенні до неї та старшої сестри. Нерідко вона втручалась у розмову Айшес та графа, забираючись йому на коліна і змушуючи відправити старшу сестру до кімнати. Вона ніколи нічого не казала прямо, але Лукас підсвідомо відчував, вона робить то на зло.

Тепло граф з дружиною відносились і до молодших близнюків, Уільяма та Едмунда. Спадкоємцям графа було по сім років. Обоє були схожі як дві краплі вони, і обоє пішли у батька. Мали таке ж каштанове волосся, глибокі сині очі. І якщо молодший Едмунд відносився до сестри так само, як і батьки, старший Уільям тягнувся до неї. Він єдиний у цьому величезному маєтку був їй справжнім другом. Хоча, що батьки, що Клер майже не давали їм можливості багато часу проводити разом. 

Дуже швидко Лукас зрозумів одну просту і очевидну річ. У величезному маєтку графа, Айшес Вієрте була надзвичайно самотня. 

***

 За обіднім столом сиділа вся родина. Лукас стояв позаду Айшес, під стінкою, так само, як слуги. Це було одним з його зобов’язань, супроводжувати дівчинку навіть на трапезу із родиною. Як правило, такі обіди чи вечері проходили мовчки ну або ж з мінімумом слів. Сім’я обмінювалась ввічливими запитаннями та й на тому все, після обіду всі поверталися до своїх справ. Батьки до робити, діти до навчання або ігор. Так мало бути і на цей раз. 

- Айшес, - раптом промовив Регулус, відволікшись від своєї тарілки, - як твої успіхи з історією Лімерії та базовою алхімією? 

- Трохи випереджаю програму, батьку, - впевнено відповіла дівчинка.

- На скільки занять? 

- На два.

- І це все? - похитав головою граф, - я очікував більшого.

- Але ж я попереду всього класу, - спробувала відповісти Айша, - усі інші…

- Мене не цікавлять інші, Айшес! – гримнув Регулус, - його високість крон-принц вже випередив програму навчання на чотири заняття. Ти зобов’язана його наздогнати. Як я маю представити вас у день твого дебюту, якщо ти не дотягуватимеш до його рівня навіть у навчанні?! 

Айша мовчала. Лукас чекав, коли вона заперечить. Насправді, вона дійсно випереджала програму лише на два заняття. Але вона йшла по ускладненій програмі, яку писали особисто для неї. І не виключено, що з крон-принцем вона була на одному рівні. Вона мала це сказати. Але…