Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Всередині будиночка було лише дві житлові кімнати, біля однієї з яких стояли чиїсь валізи, а біля другої височіла огрядна жінка в чепчику та фартуху.

- О! Ну нарешті! Хоч одна з'явилася! Швидко проходь і роздягайся!

Це  вона до мене!?

Жінка зсунула окуляри на ніс і вперла руки в боки.

- Люба, якщо збираєтесь ходити на заняття голою - ваше право. Якщо ж ні, то поспішіть, у мене лишилося п'ять хвилин вільного часу!

А, це, напевно, кравчиня. Точно, Дарк же попереджав про форму...

Я швидко роздяглася, а жінка прискіпливо оглянула мене крізь напівпрозору сорочку.

- Так, із розмірами зрозуміло. Тепер вибирай колір, – швачка відкрила перед моїм носом каталог, у якому був присутній аж один зразок тканини – темно-коричневий, як і моя стара форма.

Я засмучено зітхнула: цей колір з'їдав з мого обличчя всі фарби, як колись помітила Бекка.

- Це все?

- А тобі мало? - з-під окулярів зиркнула на мене швачка, ляснувши об коліна своїм блокнотом із замірами.

- Ви ж сказали – обирати. Значить, є ще щось...

Жінка закотила очі і монотонно заторохтіла добре завчений текст:

- "Статутом Імператорської академії бойових мистецтв Загір'я передбачено два кольори тканини, який спудеї можуть вибрати на власний розсуд: темно-коричневий і червоногарячий..."

- Червоногарячий!? - надихнулася я.

- Ви перший день у Загір'ї!? Звісно, червоний - це ж колір вогняних драконів!

- Я хочу червоний!

- Але всі носять коричневу форму! Ніхто не вибирає червоногарячий, це ж непрактично! Ви вчитись сюди приїхали, а не красуватись. І навіщо так виділятись!? Ось, - швачка тицьнула пальцем у зразок кольору какаш... кхм, каштана. – Такою буде ваша форма.

- Ну ні! - я теж уткнула кулаки в боки. Вже не знаю, що так зачепило мене: хамська поведінка кравчині або бажання бути красивою  всупереч усім негараздам, або ж асоціації з прекрасним вбранням від мадам Жюстін, - але просто так я поступатися не збиралася. І я заговорила монотонно, копіюючи інтонацію жінки. - "Статутом Імператорської академії бойових мистецтв Загір'я передбачено два кольори тканини"...

- Добре, добре! - невдоволено погодилась жінка. - Але врахуй, у мене відріз лише на одне вбрання, інше надішлю потім.

Швачка витягла з валізки шматок яскраво-червоної щільної тканини, заблискотіла ножицями, при цьому щось бурмочучи і чаклуючи, здавалося, всім тілом... І  буквально через п'ять хвилин я була одягнена в ефектну, але водночас дуже зручну форму, що сиділа на мені ідеально. Так, повинна визнати, що попри свою чванливу вдачу, жінка свою справу знала.

Я не без задоволення оглянула себе у дзеркалі. Неприпустимо коротка сукня або ж занадто довгий сюртук з фігурним коміром, з-під якого виглядала біла блуза, до талії був приталений, а від талії і до колін спадав вільною спідницею-кльош. Але головне - до цього наряду додавалися, уявіть собі, штани! Вони були багряного кольору і щільно облягали ноги, не сковуючи рухів, чим нагадували тренувальні рейтузи, але мали інший крій зі швами не з боків, а спереду та ззаду ноги. Я повернулася так і так, а потім несподівано до мене прийшла одна ідея...

Я підморгнула кравчині - від чого в неї нервово смикнулося око - і змовницьки сказала:

- Шановна мадам, а можна сукню зробити трохи коротшою? При чому, щоб попереду було зовсім коротко, а ззаду подовжувалося, ось так, майже до коліна.

- Що-що? - обурилась швачка, але в її очах я помітила якийсь професійний інтерес.

- Так ходити зручніше, і бігати, і битися - адже бойова академія, все-таки...

- Та ну? - скептичне.

- Статутом це ж не заборонено, - кинула навмання.

- Та ні...

- А з вашою майстерністю це лише три секунди справи...

- Це так... - задоволене, з поважним кивком голови.

- А я вам на подяку зморшки навколо очей можу прибрати. Я ж цілитель... - використала останній козир.

- Ммм? - зацікавлено. - Ну добре. Роздягайся швиденько. А можна... Можна я ввечері до вас сестру свою приведу, вона тут прибиральницею працює. Щось мені її кашель не подобається.

- Приводьте, - махнула я рукою, згадуючи про хлопця з переломом. - Ось по сусідству занедбана лікарня, от там якось і  облаштуємося. У мене уже один пацієнт є...

А через хвилину я, озброївшись мапою від Дарка, вже крокувала до свого навчального корпусу. Всю дорогу я відчувала на собі зацікавлені погляди, а біля входу в будівлю переді мною наче розступилося море - спудеї відійшли вбік, пропускаючи мене вперед.

Все в мені - нова червоногаряча форма власного фасону, горда рівна постава, елегантно зібране волосся, гострий погляд - все демонструвало виклик. Я сама була викликом. Що ж, бачить Всевидячий, мені було комфортніше в амплуа сірої мишки-невидимки, але ті дні минули. Я в краю ворога,  значить, не час бути непомітною, м'якою і поступливою - так або затопчуть, або підімнуть під себе (і добре, якщо тільки в переносному значенні).

Декілька галасливих довгих коридорів, сходи на другий поверх... Біля своєї аудиторії я опинилася якраз перед початком заняття. Я недбало змахнула рукою - і на ній засвітилося одразу десять пар діагностів. Маючи намір використовувати свою розробку аж ніяк не в цілительських цілях, а щоб відразу визначити, хто є хто в моїй новій групі, я рішуче штовхнула двері.

Дорогі читачі, любі українці!

Сьогодні ранок гучний. Всіх обіймаю, ми найсильніші!!!

 А ще волаю про необхідність домедичної допомоги для кожного з нас. Якщо ви ще не в темі - пройдіть курси, немає змоги - почитайте, подивіться ютуб і запасіться джгутами, хоча б Есмарха, бандажами, або звичайними еластичними бинтами,  рукавичками, якщо збираєтесь надавати допомогу не тільки своїм рідним.