Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

Яскраву постать, що стрімко наближалася до нас, було важко не помітити. Червона, відверта сукня привертала до себе увагу. Позаду неї , не відстаючи, йшов  раб. Це ще одна мода. Тягати їх за собою, немов цуциків. Чоловік хоч і виглядав гарним і доглянутим, але щось неприємне було в ньому. 
Я сіла на диван, в очікуванні неминучого. Семюель став позаду мене. Сидіти в присутності хазяїна заборонялося. Максимум, що він міг, це сісти мені під ноги. 
Астрід увірвалася як вихор, у своїй звичайній манері. Підбігла до мене, поцілувала у щоки, обійняла. Ніби ми найкращі подруги. Про людські очі це звісно було так, але жодна з нас не обманювалася на цей рахунок. При потребі, вони переступили б одна через одну і оком не кліпнули.

  —Мила, хіба так можна. Я ж чекаю, чекаю звісточки, а її все нема. От, набралася нахабства і сама напросилася. Чула, навіть в роботі зробила перерву. Невже так важко дався останній інцендент? 

-Було трохи. Але , слава всесильному, вже все по заду. З наступного тижня розпочинаю звичний графік відвідування. Клієнти вже нервуються. Відтягати нема куди.

-Слухай, а це той самий раб, за якого ти відвалила сто золотих? - це стерво підійшло до мого Семюеля, почало мацати його мʼязи. Повільно обійшла його, розглядаючи. В очах зʼявився дивний блиск.- Красунчик. Але сто золотих. Не знаю. Хоча, якщо надумаєш продавати, дай знати, може я й розкошелюся. 

-Я продала хоч одного раба? - натякнула на те, що після попередньої Ксенії не вижив жоден.

Астрід скривила губи:

-Тоді обміняймо. Ти мені цього, а я тобі пʼять інших, рівносильно по сумі.

-Якби мені потрібно було пʼять , я б їх і купила. Що ти причипилася  до нього взагалі. Теми іншої нема ніж якиїсь раб? Було б про що теревенити.- я намагалася повести розмову в інше русло, бо те , що відбувалося, дуже було мені не до вподоби. 
Та, чи ця невгамовна не розуміла моїх натяків, чи вдавала, що не розуміє, все рівно гнула своє:

-Добре, тоді позич його на одну ніч. Ти ж не відмовиш у такій дрібниці? 
Та що б тебе. І що робити? Перша Ксенія навіть оком не мигнула б. Довше думала б над тим, чи позичити сукню ніж раба. 
-​​​​​​Не можу. Я ще не награлася. Як обридне, обовʼязково дам знати.

-Ого, це цікаво. Він не надоїв тобі за два тижні? Це щось новеньке. Може там у штанях щось незвичне ? Хочу подивитися.- вона підморгнула мені, а потім перевела свій погляд на Семюеля.- Вийди. Роздягнися.

Я похола. Якщо я зараз забороняю, це породить сніжний ком, що покотитися з гори набираючи обертів і маси. Стане поштовхом для початку пліток. Може придушити її і закопати десь в саду. Ця кровожерлива думка почала здаватися не такою вже й безглуздою. 
Семюель повільно вийшов на центр зали. Його погляд був спрямований в нікуди. Почав повільно розстібати сорочку. І це був би вихід. Ну, подумаєш, роздягнеться. Але біль в його очах і хтивість у погляді цією суки вивертали все моє нутро. 
-Ти знов за своє! - зірвалася я на крик, дивлячись на Семюеля.-  Безмізке створіння. Тупий раб!! Скільки разів тобі казати! Поки я не віддам наказу, ти не виконуєш. Ти чув від мене наказ?? Питаю?? Дурню!! Йди до мене в кімнату. Прийми належного вигляду. Будеш покараний. 
Я вказала рукою йому на двері, викрививши лице у гримасі злості. Він опустив голову. Чи мені здалося, чи ні, але куточки його губ посміхалися. 
​​​​​​-Слухаюсь пані. Як накажете, пані. Вибачте, пані.

Міг би те пані й не тикати через слово. Адреналін все ще біг моїми венами. Кров бухала в висках. Здається вдалося уникнути скандалу. Але це зараз. Щось мені підказує, що спроб вона не полишить. 
З відходом Семюеля почалася звична розмова. Хто з ким спить, хто як зганьбив себе. Абсолютно не цікаві й байдужі мені речі. Та вдавати інтерес потрібно було. 
Коли вона пішла на вихід, я ледь стримала стогін полегшення. 
​​​​​​-Прощавай , люба. Дуже рада була побачитися. Бачу, тобі вже краще. Тож обовʼязково навідуватимусь частіше. Чекаю не дочекаюсь нашої наступної зустрічі.

А я як чекаю. Думка, про її могилку, десь під дубом у кінці саду , миготіла в моїй голові. Кровожерлива така думка. 
Розцілувала мене на прощання, обійняла. В мене було таке враження, що то змія обплела мене і от-от вкусить. 
Все ще сповнена хаосу  направилася до своєї кімнати. Де на мене вже чекають.