Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Юля провела Зегера поглядом, зітхнула та звернулася до охоронця, що стояв поряд.

- Максиме Євгеновичу, у вас є права?

Звісно, вона й сама могла сісти за кермо, але подумки тішила надію продовжити працювати вже на задньому сидінні. Піддакуючи генеральному під час скандалу в ресторані, пані Середа вже почала вносити правки з телефона. Але в машині вона сподівалася дістати ноутбук.

- Звісно. Проте в мене немає дорожнього листа від компанії, - чомусь задоволено вищирився той у відповідь. 

- Якщо вас зупинять, компанія сплатить штраф, - "заспокоїла" його Горгона, розлючено сяйнувши очима

- Домовилися, - Макс зробив кілька кроків і зник в машині.

Юля завмерла біля дверцят. Розгубленість на її обличчі читалася так чітко, що Кирієнко, спостерігаючи за нею через бічне дзеркало, усміхнувся. Він відчинив вікно й гукнув до неї:

- Чого завмерли, Юліє Володимирівно? Часу обмаль, треба їхати.

- Дверцята замкнені, - прошипіла директорка з продажів.

- Вони не замкнені, а зачинені. Тягніть за ручку, й вони відчиняться. Ну ж бо, сміливіше, - самовдоволено усміхаючись, навчав охоронець.

Юля не любила відчиняти чужі автівки, бо вони всі поводилися по-різному. Були такі, як старенька батькова таратайка (Юля вже й не пам'ятала, якої марки), і кожного разу це був справжній виклик - залізяка вперто відмовлялася впускати дівчину. В чоловіка була найніжніша квіточка, двері якої відчинялися від найлегшого дотику, а якщо смикнеш трохи сильніше, Волков волав як потерпілий, що вона зламає йому автівку. Тому в якийсь момент вона просто припинила це робити, й оточення прийняло цю примху. Всі, окрім цього неандертальця, якому точно вже було не складно відчинити жінці дверцята.

Пропалюючи нахабу поглядом, Юля повільно потягла за ручку, але та не піддалася; роздратовано смикнула - й ледь не отримала дверцятами чуттєвий удар. 

Пихкаючи від обурення, вона нарешті влізла в машину й власноруч закрила за собою дверцята, гучно грюкнувши ними.

- А й справді, Юлю, чому так довго? - невдоволено пробурмотів Павло Павлович і віддав наказ: - Поїхали вже.

Такою приниженою жінка почувалася лише коли була ще заміжньою за Волковим, цей покидьок ніколи не гребував самоствердитися за її рахунок. Неприємні спогади підлили пального в полум'я її ненависті до бодіґарда. Вся толерантність до ситуації з охороною й до цього здоровила згоріла в ньому. Нажаль, зараз в неї не було часу на з'ясовування стосунків ані з ним, ані з батьком, тому вона просто відкрила ноутбук.

Макс припарковав автівку на службовій стоянці, яка була доволі далеко від головного входу, тож керівництву довелося топати до будівлі пішки. Юля вибачилася перед генеральним й побігла вперед, Кирієнко, звісно, за нею.

Коли підійшли до офісу директорки з продажу, приймальня досі (чи вже?) була замкнена. Керівниця навстіж відчинила двері й миттєво щезла в своєму кабінеті, який досі був відчинений.

- Треба буде й кабінет перевірити, - записав собі на "жорсткий диск" тілоохоронець. - Може Катруся й надійна дівчинка, але у всіх бувають проколи. Вийшла на хвилину до туалету чи ще щось.

До восьмої вечора Кирієнко чесно просидів у приймальні й не турбував підопічну, але коли час потік за цю відмітку, все ж таки вірішив уточнити.

- Кхм, - спробував привернути увагу жінки, зробивши крок в кабінет. - То ми їдемо додому? Хлопці чекають камери встановлювати.

- Ні, дякую, - не відриваючись від монітору, відповіла вона. - Я сьогодні затримаюся. Можете їхати додому. Я на таксі доїду.

- Не зрозумів. Яке ще таксі?

Відповіді не було. Охоронець підійшов до столу впритул, але це ні до чого не призвело. "Ігнорувати мене вирішила?" - роздратовано подумав чоловік й зробив ще кілька кроків, оминаючи стіл. Знову жодної реакції.

Пані Середа уважно вчитувалася в тонкі рядочки дрібного шрифту документа, постійно робила якісь виправлення, змінювала формулювання й цифри, звірялася з іншим, відкритим на фоні, документом. Макс відірвався від монітору та поглянув на профіль жінки. Вона невідривно дивилася перед собою, губи злегка рухалися, мовчки проговорюючи найбільш складні місця у тексті. Ні, вона не ігнорувала. Вона насправді не помічала.

Кирієнко мовчки знизав плечима та вийшов. Подзвонив технарям, дав відбій на сьогодні. Подзвонив Сергію, дізнатися, як справи з відео, але зрозумівши, що чоловік вже давно вдома з сім'єю, побажав гарного вечора та відключився, навіть не дослухавши плутану відповідь.

Оцінив заряд власного смартфона й став шукати підходящий дріт. Дріт знайшовся, але був підключений через USB до ноутбуку секретаря. Довелося включити девайс. Паралельно виникла надія змарнувати час за яким-небудь фільмом, але система мала пароль. Ламати не став, нащо Катрусі неприємності влаштовувати? Телефон потроху заряджає, й годі.

***

Юля відкинулася на спинку крісла, втомлено потерла перенісся під комп'ютерними окулярами. Все, що могла зробити сьогодні, вона зробила. Залишилося кілька штрихів та цифр додати, але це вже завтра.

- Тобто сьогодні вранці, - пробурмотіла, подивившись на годинник. - Пів на першу, не так уже й погано, насправді. Ще встигну годинки зо дві поспати у власному ліжку й прийняти вдома душ.

Від думок відволік несподіваний гучний храп. Юля здивовано підняла брівки й хихикнула. Виринаючи на поверхню свідомості, вона кілька разів відмічала, що бодіґард жодного разу її не потурбував. За це вона була йому вдячна, а в якусь мить навіть подумала, що він просто пішов.

Звісно, це всього лише мрії. Відбита макітра качка точно б не додумалася йти наперекір "наказу згори". Схропування повторилося, й жінка з цікавістю визирнула з кабінету. На дивані чоловіка не було. Він розмістився навпроти, в кріслі секретаря, в якому спати було ще більш незручно. Голова з'їхала набік і назад, від чого й чути було періодично богатирські розгони хропіння.

Юля зробила кілька кроків у бік чоловіка. На м'якому покритті кроки були практично нечутними, але Максим все одно вловив рух та відкрив очі.