Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Максим Євгенович вискочив з кабінету й під спантеличеними поглядами кадровика й решти претенденток пробіг до машини. Сорок хвилин потому зайшов у потрібну будівлю. Юля чекала на нього в передпокої пологового залу.

- Ну як ти? - Макс стиснув долоню дружини й підніс до губ, в очах хлюпалася паніка.

- Лікарка оглянула, УЗД зробили, відкриття... Коротше кажучи, все добре. Я готова, малі готові, - Юля не заглиблювалася в деталі й намагалася не морщитися від болю, щоб не лякати чоловіка ще більше, та з кожною хвилиною робити це було дедалі складніше. - Тож можеш їхати на роботу, повернешся ввечері.

- Гадаєш я зможу зараз працювати?

- Хочеш бути присутнім на пологах?

- Ні! - відсахнувся здоровань з неприкритим жахом в очах. Юля посміхнулася, діяло безвідмовно.

- Тоді йди геть і берись до справ, - гаркнула породілля, зігнувшись навпіл і почала часто дихати, полегшуючи біль.

- Де лікар?! - вискочив її переляканий чоловік у коридор.

***
 

І ще три місяці потому...

До Нового року лишалися лічені години. Максим зайшов до вітальні готовий вислухати чимало цікавого про свою пунктуальність. Та зустріла його тиша.

Юля розвалилася на дивані, витягнувши ноги та прикривши обличчя рукою. Маленький Льошка спав праворуч від матері в дитячому кріслі-гойдалці, ліворуч в такому самому кріслі тихенько хиталася й перебирала підвішені іграшки його сестричка - Оленка.

Максим підійшов до дивана й опустився навколішки біля ніг дружини. Шовкова вечірня сукня до колін злегка задерлася, й чоловік не зміг відмовити собі у задоволенні підняти її край ще трішечки вище, щоб дістатися до мережева панчіх. Як тоді в його божевільній, найпершій фантазії про цю неймовірно дратуючу жінку, яка примудрилася подарувати йому те, про що він навіть мріяти боявся.

Юля прибрала руку з обличчя й провела долонею по жорсткому й водночас шовковому волоссю. Він вирішив знову відростити волосся. Нехай. Таким вона його також кохала.

- Що ти робиш? - прошепотіла жінка, зариваючись пальчиками та захоплюючи важкі пасма.

- Виконую мрію, - мугикнув Макс, ніжно проводячи пальцями по шкірі біля самого краю мережива.

- Чию мрію? - ледь не образилася Юля. Вона ніколи не мріяла про таке, отже фантазія належала якійсь з попередніх коханок чоловіка.

- Звісно, що свою, - Макс не помітив ревнощів у голосі. - Вона моя найзаповітніша. Пригадуєш, як сиділа саме в такій позі та спокушала своєю вродою, моя чарівна Горгона? Я тоді навіть не здогадувався, як міцно загрузну. Проте вже тоді божеволів від цих ніжок у чорних панчішках.

- А я думала, цей фетиш з'явився пізніше, - посміхнулася пані Кирієнко, пригадуючи випадок із забутими панчохами.

- Ні, - сині очі потемніли, стали майже чорні. - Від першого дня... і до останнього... Я кохаю тебе.

Кінець