Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Дурна, як і твоя подруга! Я – безсмертний, мене неможливо вбити.

Одне з двох – або це чийсь фамільяр, або хтось зі стародавніх, кого ані я, ані Кхибра не знаємо. Потрібно змінювати тактику.

– Вибач, ми просто прийшли скупатися, – почала я, – і не знали, що ти тутечки спиш... е-е-е... у коренях верби, – висунула я версію. – Скажи, це ти мене тримаєш за ногу? Якщо так, то відпусти, будь ласка.

Змій забарився, але потім розтиснув пальці(?). Над поверхнею води показався дуже дивний хвіст: він... розходився на кінці. На найменшому «пальці» був гачкоподібний гострий кіготь. Змій стиснув «долоню» в кулак і поклав на нього голову.

– Я вас упізнав, адепти. Та не спав я, не спав. Щойно зашуміли біля водоспаду, я зрозумів, що це ви. Велике провидіння привело вас до мене... – він забарився. – Я знаю, що з вами сталося у склепі Ельянга Всесильного.

– Може, даси нам одягнутися? Мені не дуже зручно так стояти, – попросила я, киваючи на розведені руки.

Змій ворухнув «мізинцем» – ідіть. Я, не переймаючись тим, що мої голі сідниці побачить цей безсмертний, повернулася і попливла до берега. Разом зі мною, відкинувши палицю вбік, вийшла тролиця. Там ми швидко і мовчки одягнулися, і повернулися до річки. Змій, як ні в чому не бувало, лежав на траві біля самої кромки води. І цей підглядав, паршивець. Гаразд, мені соромитися нічого.

– Руто, він не вселяє довіри, – шепнула подруга. – З’явився нізвідки... А якщо його Шрам підіслав?

Я кинула короткий погляд на рогатого. Хтозна, у словах Кхибри був сенс.

– Звідки ти знаєш про те, що трапилося в склепі? – почала я здалеку.

– Пфф! Невелика таємниця! Чи ти вважаєш, що духи мовчатимуть? Той, хто помер від води, у воду повернеться.

– Залиш загадки при собі...

– Руто! Кхибро! Ви де? – почулися голоси хлопців.

– Тут! – голосно крикнула тролиця.

– До вас можна? – поцікавився Лікраніель.

– Так! – коротко відповіла подруга і невдоволено зиркнула на змія.

Той залишався спокійним. На галявину вийшли хлопці й вирячилися в усі очі на рогатого мешканця річки.

– Хто ти? – Першим прийшов до тями Альгін.

– Це Хранитель Шепоту Рос, – здавленим голосом сказав Лік і шанобливо вклонився.

Хлопці, а за ними й ми по черзі вклонилися Хранителю.

– Моя повага, Хранителю, – не підіймаючи голови, ледь чутно прошепотів ельф.

– Радий вас усіх бачити, – блиснув очима змій. – Я тут із вашою подругою розмовляв, що в курсі того, що сталося у склепі Ельянга Всесильного. Так от... – його голос став таємничим, – вам до рук потрапила карта.

– Її в нас відібрали, – буркнув Гріс.

– Але фамільяр узявся її відновити, чи не так?

– Майже відновив, – продзижчав над вухом клоп.

– Ця карта веде до розкриття великої таємниці... – Хранитель зволікав.

Ніхто з нас не наважився запитати – якої.

– Серед вас є ті, що шепочуть вогню, з ними ви вирушите до Серця Огралліяза, де отримаєте підказку,– Хранитель стверджував, а не питав. – Хтось із вас чудовий брехун: з ним ви підете в підземелля Ісліньяр, де отримаєте те, з чим наприкінці повернетеся сюди, і поцілований долею знайде те, що сотні років заховано від людських очей. Але перед цим… Серед вас є той, хто розмовляє з духами. З ним ви спуститеся до витоків Семиводної й отримаєте ще одну підказку. Але без провідника і воїнів вам не впоратися. Знайдіть їх. Або вони самі знайдуть вас, тоді невідомо як справа закінчиться.

Ми мовчки переглядалися. Сказати про те, що у всіх горіли очі від передчуття запаморочливої пригоди – не сказати нічого.

– Але як ми будемо йти без справжньої карти? – порушив мовчання Богріс. – Я не впевнений у тому, що фамільяр може точно накреслити втрачену.

Хранитель зі свистом розсміявся.

– Шукайте оригінал. Це стосується і нинішнього короля Еріка Другого, і Лартіони, і майбутнього всіх королівств. Хтось із вас, – змій обвів нас поглядом, – возз’єднається з ріднею. А хтось втратить усе, щоб заново пройти свій шлях.

– Хранителю, ви говорите загадками... – почала було я.

Але змій виставив уперед хвіст із розчепіреними пальцями, зупиняючи мене.

– А що ти хотіла почути? У трьох верстах на північ від вулкана знаходиться вхід у підземелля Ісліньяр? Там ви зустрінете купу небезпек, труднощів і неприємностей. Вцілієте – отримаєте здобну булочку. Ні – скарб залишиться незнайденим ще тисячу років. Ви ж любите секрети й таємниці? До речі, – він хитро примружив око, – ви хоч знаєте, чим секрет відрізняється від таємниці?

– По-моєму, вони однакові, – знизав плечима Альг.

– Тобі б на перший виток, хлопче, – зітхнув Хранитель. – Мабуть, має рацію архімаг: подрібніли ваші магістри! – У його очах блиснув холод. – Запам’ятайте: секрет рано чи пізно буде розкрито. Завжди. А таємниця може навіки залишитися нерозкритою.

Ми понуро переглядалися. І як до такої простої відповіді, яка, здавалося б, лежала на поверхні, ми не здогадалися? І ще більше захотілося розглянути карту, відібрану Скріраніелем.