Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

День 7

Пройшов тиждень з того дня, коли батьки заснули дуже міцним дивним сном. Загін рятувальників виконували свою операцію, ходили разом до магазину та все більше і більше поповнювали свої ряди.

            Окрім Христини, Аніти, Тіни, Соні та хлопчика Максима, до них приєдналось багато дітей. Ілля, що був знайомим багатьох з наших дівчат, так як вони давно вже були знайомі по майданчику. Це був худий і високий хлопчина одинадцяти років. Коротке волосся і смішний чубчик, майже не сидів на місці та був справжнім джентльменом. Допомагав в усіх справах, визивався на всі походи та часто уявляв себе лицарем, який має ціною свого життя захищати принцес. Особливо, відповідальний і чуттєво відносився до Мілани, як до головної принцеси.

            Також доєднався Роня та Устим. Вони не забули принести з собою свого білого пацюка, з червоними очима, на ім’я Короста. Роня був однокласником Мілани. Це одинадцятирічний хлопець з доволі жорстким характером. Трохи розбишака, трохи любив помахати кулаками. Дуже зацікавлено стежив за всім, що відбувається та не дуже хвилювався за те, що батьки заснули. А от Устим, брат Роні, був його протилежністю. Устим був старшим за всіх, йому було аж дванадцять років. Худий, не високий та дуже тихий. Але не тихоня. Було добре видно сформовані підліткові м’язи, хлопець точно ходив на якусь силову секцію. Аніта сміялась і казала, що Устим теж хитрий як і вона. Та більш за все, Аніта його захищала, бо він їй був до вподоби.

            В загоні також з’явився Саша, однокласник Тіни та Аніти. Костя, Світланка, Єва вчились в школі Христини та Аніти. Та ще багато дівчат та хлопчиків. Всього загін налічував двадцять дітей. Мілана дуже раділа, що їх стало так багато. Та головне, було повністю зрозуміло, що саме діти не заснули. Всі діти до дванадцяти років точно не спали та зараз сиділи вдома, чи ходили вулицями. Спали тільки дорослі. Звичайно, це стосувалось абсолютно всіх батьків всіх дітей, що тепер разом.

            Щодо дорослих, яких сон застав в неочікуваних місцях, як касирку та охоронця в магазині, діти знаходили сплячих дорослих в ліфтах, на сходах в будинках, навіть на вулицях. Не виключенням був під’їзд Мілани. Одного дорослого знайшли за не закритими дверима квартири, прямо поряд з квартирою Мілани. В перші дні, Мілана не звернула уваги на те, що двері були трішки прочинені. Дорослий чоловік мабуть тільки зайшов в квартиру, або навпаки хотів тільки вийти. Та заснув прямо на місці, впав, і припер двері. Він тихо і мирно спав в коридорі.

            Хлопці та дівчата обережно відкрили двері та відтягнули чоловіка вліво, де була одна кімната. Оскільки там стояло ліжко та мало меблі, мабуть то була спальня. Дорослого поклали на ліжко, зняли взуття та вкрили ковдрою. Кімнату зачинили. І оглянули нові апартаменти, що так вдало з’явились у такого великого загону. Квартира була поряд з квартирою Мілани. Квартира мала три кімнати, кухню, та два балкони.

            Загін вирішив розміститись саме на території Мілани. Дві квартири поруч, це було дуже зручно. В квартирі Мілани розмістилось восьмеро, в сусідній – дванадцять. Мілана забрала до себе Христину, Аніту, Тіну, малого Максима, Іллю, Роню та Устима.

            Одна з самих радісних новин – загін зустрів на вулиці Аліну. Вона, як і Устим, була дорослою дванадцятирічною дівчиною. Всі пам’ятали Аліну дорослою. Бо коли більшість малими карапузами бігали та пищали на дитячих майданчиках, саме Аліна часто слідкувала за всім, гралась та допомагала. Така собі мати всіх діточок на майданчику. Всі її обожнювали.

            От і зараз, зустрівши Аліну, всі без обговорень почали вважати її старшою. Чомусь з Устимом так не вийшло. Можливо, його просто ще не достатньо вивчили та не достатньо дізнались про нього. 

            Аліна дійсно була старшою не по рокам. Коротке волосся, охайний одяг, чисті очі та дуже задумливий вираз обличчя. Вона була спокійною, розсудливою, навіть трошки холоднокровною. Вона вміла готувати, вона багато знала та могла пояснити. Банально, вона була досить високою і тому могла дотягнутись до самих високих місць. Вона не боялась плити, вміла включати газ та варити супи. Одним словом, Аліна фактично стала ватажком зграї!

 

            Емоції загону трохи заспокоїлись, коли останній рятувальний день не дав ніяких нових результатів, дівчата та хлопці зайнялись облаштуванням свого нового життя. В цей день в перший раз була запалена плита. Виключивши світло, ввечері, біля увімкнених конфорок, в квартирі Мілани зібрався весь загін. Зібрались, щоб обговорити те, що вони мали на цей момент, те що треба робити, як жити. Це були перші збори нового племені, так всіх разом назвала саме Аліна.

Отже, я пропоную нам вирішити, як назвати себе, ким бути, - сказала Аліна, впевнено крокуючи зліва направо, і назад, зібравши руки за спиною, - я пропоную називати себе плем’ям. Які пропозиції щодо назви нашого племені? Навіщо нам якось називатись?, - відгукнувся хтось з двадцяти дітей. Я впевнена, що за цей час зібрались інші хлопці та дівчата, все ж дітей в Столиці більше ніж зараз зібралось на цій кухні, - пояснила Аліна, - та якщо ніхто не проти, я пропоную назвати нас саме племенем Зодчих. Оскільки ми всі живемо на вулиці Зодчих. Тому кращої назви й не треба придумувати.

Почулись вигуки погодження, тож перше рішення племені Зодчих було прийнято.

Також, ми маємо виконувати правила та мати обов’язки, - продовжила Аліна, як сама старша та досвідчена, - правила мають бути чіткими та простими. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍