Читати книгу - "Так буває і це нормально , Safaya"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Літо, що настало після випускного, стало для Олени справжнім відкриттям — не тільки навколишнього світу, а й самої себе. Вона була впевнена, що цей час буде особливим, і не помилилася. Коли настали перші теплі дні, вона та Данило вирішили вирушити в подорож — це був їхній перший великий крок у доросле життя.
Звичайно, вони не мали грандіозних планів або дорогих поїздок. Вони просто взяли рюкзаки з необхідними речами, велосипед, намет і вирушили досліджувати рідний край. Для них це була не лише пригода, а й можливість відчути себе по-справжньому вільними, подалі від суєти міста і вимогливих графіків.
Олена відчувала, що кожен день приносить щось нове. Вони з Данилом прокидалися разом зі сходом сонця, збирали речі та вирушали в дорогу. Їхні подорожі пролягали через маленькі села, лісові стежки та мальовничі узбережжя річок. Вони ночували просто неба, слухаючи співи нічних птахів і шурхіт листя на вітрі. Це був час, коли Олена по-справжньому відчула зв’язок із природою.
Одного разу вони вирішили піднятися на одну з найвищих гір у цій місцевості. Похід був складним — стежка круто підіймалася вгору, а повітря ставало все прохолоднішим. Олена й Данило йшли повільно, але впевнено, підтримуючи одне одного. Кожен крок відчувався як маленька перемога.
Коли вони нарешті дісталися вершини, перед ними відкрився неймовірний краєвид. Гора, на яку вони піднялися, наче тримала під собою цілий світ. З висоти було видно зелені ліси, які розстилалися до горизонту, блискучі річки, що змійками пролягали між пагорбами, і маленькі будинки внизу, що виглядали як іграшкові. Небо над ними було безхмарним і яскраво-блакитним, ніби у величезному відображенні якогось незбагненного океану.
Данило сів на камінь, витягнув з рюкзака пляшку води і зробив кілька ковтків, перш ніж простягти її Олені.
— Це місце варте кожного зусилля, — сказав він, вдивляючись у далечінь.
Олена кивнула, притискаючи до грудей пляшку. Вона відчувала, як усередині розливається спокій, якого давно не було. Все, через що вона пройшла, тепер здавалося таким далеким, і тільки це місце, цей момент були справжніми.
— Я ніколи не думала, що побачу таку красу, — промовила вона, сповнена вдячності.
Данило посміхнувся і підняв руку, щоб обійняти її за плечі.
— Світ такий великий, — сказав він, легенько притискаючи її до себе. — І я хочу показати тобі ще багато чого. Це тільки початок.
Олена зітхнула, відчуваючи тепло його обіймів. Вона зрозуміла, що для неї це літо було не просто відпочинком чи розвагою. Це було відкриттям — не тільки нових місць, а й нової себе. Вона більше не відчувала ту саму розгубленість, що її мучила у шкільні роки. Вона більше не прагнула уваги того, хто не міг її оцінити. Замість цього вона навчилася цінувати себе і людей, які по-справжньому були поруч.
Літо швидко минуло, і Олена відчула, що кожен день приносив нові враження. Вони з Данилом знаходили нові стежки, знайомилися з цікавими людьми, а іноді просто сиділи разом біля багаття, дивлячись на зоряне небо і ділячись мріями.
Одного такого вечора, коли вони сиділи біля багаття, а навколо панувала тиша, Данило обережно взяв Олену за руку.
— Олено, — почав він, дивлячись їй у вічі. — Ти знаєш, що з тих пір, як ми познайомилися, моє життя змінилося. Я ніколи не думав, що знайду когось, хто стане для мене настільки важливим.
Він зупинився, ніби намагаючись знайти потрібні слова.
— Ти дала мені більше, ніж просто дружбу. Ти допомогла мені побачити світ інакше, і я хочу, щоб ти знала, як це для мене важливо.
Олена відчула, як її серце затріпотіло від його слів. Вона дивилася на Данила, відчуваючи глибоке почуття вдячності і любові.
— Даниле, — відповіла вона, нахилившись ближче до нього. — Я також вдячна тобі за все, що ти зробив для мене. Ти допоміг мені знайти себе і зрозуміти, що я заслуговую на щастя. І я знаю, що наше майбутнє буде ще кращим.
Вони сиділи в обіймах один одного, дивлячись на вогонь, що танцював перед ними. Вечірня прохолода обгортала їх, але вони відчували тільки тепло один одного.
Настав момент, коли Олена зрозуміла, що вона більше не є тією невпевненою дівчиною, яка боялася своїх почуттів і не знала, куди йти. Вона виросла, зміцніла і навчилася цінувати життя з усіма його радощами і труднощами.
Коли літо добігло кінця, Олена і Данило повернулися додому, але їхні стосунки стали ще міцнішими. Вони разом вступили до університету, де кожен почав займатися своїм улюбленим ділом. Олена вивчала літературу і мистецтво, а Данило продовжував займатися фотографією, яку так любив.
В університеті Олена зустріла нових людей, які поділяли її інтереси, і це ще більше надихнуло її на творчість. Вона писала статті, брала участь у літературних конкурсах, і навіть почала працювати над своїм першим романом, в якому втілювала всі ті емоції і досвід, які отримала за останні роки.
Її життя було насичене подіями і викликами, але тепер Олена знала, що вона здатна на все, якщо буде вірити в себе і йти вперед з відкритим серцем. Вона більше не боялася помилок чи відмови. Вона навчилася бачити в кожній невдачі можливість для зростання і зміцнення.
І хоча іноді вона все ще згадувала про минулі почуття і події, ці спогади вже не викликали в неї болю. Вона бачила в них уроки, які допомогли їй стати тією, ким вона зараз є. І тепер, дивлячись у майбутнє, вона була готова прийняти всі нові виклики і можливості, які чекали на неї попереду.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Так буває і це нормально , Safaya», після закриття браузера.