Читати книгу - "Азад Мунаді, Андрій Касьянюк"

– Невже все через бажання скинути бомбу? – зі зневірою сказав Азад, і, не очікуючи відповіді, опустив плечі.

Морозець хмикнула.

Вона повела поглядом убік, подумала хвильку, і відносно спокійно відповіла:

– Чи здадуться вони, чи спробують завдати масованого ядерного удару та все скотиться до ще жорстокішої війни… достеменно невідомо. Тож бажання, щоб вони страждали так же, як і ми – так, воно вирішальне у цій… патовій… ситуації.

Вона договорила. А Азад не знав що казати. Тож кімнатою запанувала тиша. Котру незабаром сповнив радісний щебет соловейка.

Українка поворушилася у кріслі, та подивилася на годинники:

«4:35»

Не ранку.

А до завдання удару, після котрого її ранковий сон може стати дійсністю.

Людина зітхнула.

– Скажи… невже ти віриш, що вони нарешті здадуться?

– Я... я не впевнений.

– Ну от… Розумієш?

–… розумію.

Людина зітхнула.

Раптом Ганна стрепенулася, та метнула оком на червоний напис у своєму інтерфейсі.

– Який, до біса, невідомий космічний об’єкт?!