Читати книгу - "День триффідів"

Що ж до Умберто, то він недооцінив ситуацію. Нова дешева олія могла не просто викинути «Арктично-Європейську» та її партнерів з ринку. Наслідки були б набагато ширшими. Вони не були б фатальними для виробництва арахісового масла, оливкової олії, китового жиру та ряду інших подібних галузей, але їм було б завдано неприємного удару. Мало того, наслідки поширилися б і на залежні галузі: виробництво маргарину, мила та сотні інших продуктів, починаючи від кремів для обличчя до будівельних фарб і ще далі. Насправді, щойно деякі з найвпливовіших концернів зрозуміли загрозу, терміни Умберто здалися їм дуже скромними.

Він уклав угоду, бо його зразки були переконливими, але те, що відбулося далі, було дещо незрозумілим.

Насправді, угода обійшлася зацікавленій стороні набагато дешевше, ніж вона зобов’язалася заплатити, бо після того, як Умберто пішов, взявши аванс, його більше ніхто не бачив.

Але це не означає, що його поява була чимось абсолютно нечуваним.

За кілька років по тому в офісі «Арктично-Європейської жирової компанії» (вона вже викинула слово «рибно-» зі своєї назви та діяльності) з’явився сумнівний тип, назвемо його просто Федір. За його словами, він був росіянином. Він сказав, що хотів би заробити трохи грошей, якщо добрим капіталістам не шкода.

За його свідченнями, він працював на першій дослідній станції з вирощування триффідів в районі Єловська на Камчатці. Це було жалюгідне місце, і він його дуже ненавидів. Його бажання забратися звідти змусило його прислухатися до пропозиції іншого робітника, такого собі товариша Миколи Олександровича Балтінова, який підкріпив цю пропозицію кількома тисячами рублів.

Від нього не вимагалося багато працювати. Він просто повинен був взяти з полиці коробку з відсортованим плодоносним насінням триффідів і замінити його такою самою коробкою з непридатним. Викрадену коробку потрібно було залишити в певному місці у певний час. У цій справі не було практично жодного ризику. Підміну могли виявити лише за багато років.

А от подальші вимоги були дещо складніші. Він повинен був побачити візерунок з ліхтарів, викладених на великому полі за милю чи дві від плантації. З’явитися там певної ночі. Почути літак над головою. Увімкнути ліхтарі. Літак мав приземлитися. Найкраще, що він міг зробити, — це втекти подалі якомога швидше, перш ніж хтось зайнявся б розслідуванням.

За ці послуги він отримав би не тільки чималеньку пачку рублів, але якщо йому вдалося б залишити Росію, то знайшов би більше грошей в офісах «Арктично-Європейської компанії» в Англії.

За його словами, операція пройшла згідно з планом. Федір не став чекати, доки літак приземлиться. Він вимкнув ліхтарі й розбив їх.

Літак зупинився ненадовго, не довше, ніж на десять хвилин, а потім знову злетів. Зі звуку двигунів він збагнув, що той піднімається так само різко, як і сів. За хвилину після того, як звук затих, він знову почув шум двигунів. На схід полетіли інші літаки. Можливо, їх було два, може, й більше — він не міг точно сказати. Але летіли вони дуже швидко — повітря наповнилося виттям їхніх реактивних двигунів…

Наступного дня товариш Балтінов зник. Було багато неприємностей, але в підсумку вирішили, що Балтінов, мабуть, працював сам. Тож для Федора все минулося безпечно.

Він завбачливо чекав цілий рік, перш ніж робити якісь рухи. Він витратив майже всі свої рублі, перш ніж подолав останні перешкоди. Потім йому довелося працювати в різних місцях, щоб якось прожити, тож минуло чимало часу, поки він добрався до Англії. Але тепер він тут і, можливо, йому дадуть трохи грошей?

На той момент про Єловськ вже дещо було чути. І дата приземлення літака, яку він назвав, приблизно відповідала істині. Тож йому дали гроші й улаштували на роботу, сказавши тримати язика за зубами. Бо стало зрозуміло, що, хоча Умберто і не доставив товар особисто, він принаймні врятував ситуацію, розповсюдивши його.

Спочатку «Арктично-Європейська компанія» не пов’язувала появу триффідів з Умберто, і поліція кількох країн продовжувала шукати його від її імені. І тільки коли один дослідник виготовив зразок триффідової олії, що збігся зі зразком Умберто, вони зрозуміли, що він намагався привезти їм саме насіння триффідів.

Ми вже ніколи не дізнаємося достеменно, що саме сталося з Умберто. Я припускаю, що десь над Тихим океаном, високо у стратосфері, його та Балтінова атакували літаки, що їх чув Федір. Можливо, вони зрозуміли це вже тоді, коли снаряди від російських винищувачів почали руйнувати їхній літак. І я думаю, що один із цих снарядів розірвав на шматки дванадцятидюймовий фанерний куб — посудину на кшталт маленького чайного ящика, в якому, за словами Федора, було насіння.

Можливо, літак Умберто вибухнув, можливо, він просто розвалився. Хай там як, я впевнений, що, коли його фрагменти почали своє довге, довге падіння в море, вони залишили позаду себе щось, що нагадувало білий туман.

Це був не туман. Це була хмара насіння, настільки легкого, що воно плавало навіть у розрідженому повітрі. Мільйони легеньких, мов павутиння, насінинок триффідів тепер могли вільно дрейфувати всюди, де тільки могли їх понести вітри світу…

Можливо, минули тижні або й місяці, перш ніж вони впали на землю і багато з них встигли пролетіти тисячі миль.

Але це знову ж таки припущення. Бо мені важко зрозуміти, як ще могло статися, що ця рослина, яку планувалося зберігати в таємниці, раптом опинилася ледь не в кожній частині світу.

* * *

Моє знайомство з триффідами відбулося в дитинстві. Так сталося, що один з перших триффідів у місцевості виріс у нашому власному садку. Рослина доволі добре розвинулася, перш ніж хтось із нас її помітив, бо її коріння переплелося разом з іншими звичайними рослинами за частиною живої огорожі, яка закривала купу сміття. Вона не робила жодної шкоди і не заважала нікому рости. Тому коли ми помітили її пізніше, то просто спостерігали за нею час від часу і не чіпали.

Але триффід дуже вже відрізнявся від інших рослин, тож з часом ми не могли ним не зацікавитися. Можливо, ми не приділяли їм достатньо уваги, бо в забутих куточках саду завжди можна знайти кілька незнайомих рослин, але час від часу ми нагадували одне одному про цього «незнайомця», який має дуже дивний вигляд.

Сьогодні, коли всі аж занадто добре знають, який вигляд має триффід, важко згадати, якими дивними і дещо чужими вони здавалися спочатку. Наскільки я розумію, на той час вони ще ні в кого не викликали поганого передчуття або тривоги. Я думаю, що більшість людей