Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

— Я прийшов сюди, бо хотів врятувати тебе, — сказав Кафце тихо, його голос наповнився відчаєм. — Але ти вже загублений.

— Ніхто мене не втратив, Кафце, — різко перебив Ройзенд. — Я отримав те, що хотів. А тепер настала твоя черга. Ти або приєднаєшся до мене, або загинеш разом із тим світом, який ти так відчайдушно намагаєшся захистити.

Кафце зробив крок уперед, його погляд зустрівся з холодним, порожнім поглядом брата.

— Ти навіть не уявляєш, скільки ще світла залишилося в цьому світі, Ройзенде. І я готовий боротися за нього до кінця.

Ройзенд мовчки спостерігав за братом, а потім знову повернувся до каміна. Він не відповів на слова Кафце, але його постать виглядала напруженою, немов вогонь перед ним був не джерелом тепла, а полем битви, на яке він готувався ступити.

— Мій добрий брат, вічно добрий, світлий брат… Коли ти віддав душу тієї дівчини, щоб показати, які жахливі демони, янголи вже відвернулися від тебе. Ти їм був потрібен, щоб зібрати докази проти мене, але тепер уже ні. Король мертвий. У янголів тепер інші проблеми, ніж твоя змучена чорна душа. Більше вони не прийдуть на допомогу. Більше вони не оберігають твою душу. Поглянь на амулет, що подарував тобі янгол.

Ройзенд чекав, поки Кафце дістане амулет, подарований Ізіасом. Метал на їхніх очах розсипався попелом.

Кафце застиг, дивлячись на залишки амулета, що розсипався в його руках. Лише секунду тому це був символ захисту, дарунок світлих сил, а тепер його більше не існувало. Холодний страх охопив його серце, і він відчув себе беззахисним, як дитина, що втратила останню надію на порятунок. Ройзенд стояв біля каміна з легкою усмішкою, в його очах читалася перемога.

— Ти бачиш, брате, — мовив Ройзенд спокійно, без жодної емоції. — Світлі сили більше не опікуються тобою. Вони залишили тебе напризволяще, як і багатьох інших. І знаєш, що це означає? Ти тепер сам за себе.

Кафце глибоко вдихнув. Він відчув, як відчай пронизував кожну клітину його тіла, але разом із тим щось інше почало наростати всередині — гнів. Він втратив амулет, але ще не втратив себе. Це була гра демонів.

— Можливо, янголи більше мене не оберігають, — сказав Кафце, зустрічаючи холодний погляд Ройзенда. — Але це не означає, що я здамся. Я не буду інструментом у твоїй грі і не дозволю тобі зруйнувати цей світ. Ти обрав свій шлях, а я оберу свій.

Ройзенд нахилив голову, його очі блищали холодною цікавістю.

— Ти впертий, брате. Але твоє вперте світло згасне. Демони не дозволять тобі вижити. Ти станеш ще однією жертвою у цій війні, так само, як і ті, кого ти намагаєшся захистити.

Світ стояв на межі, і навіть якщо його власна душа була втрачена, він не міг дозволити темряві поглинути все навколо.

— Можливо, — сказав він тихо, але впевнено. — Але навіть у темряві є місце для світла. І я готовий боротися до останнього подиху, щоб його захистити.

Він обернувся до дверей, але перед тим, як піти, кинув останній погляд на брата.

— Ми більше не брати, Ройзенде. Тепер ми вороги.

Не чекаючи відповіді, Кафце вийшов із кімнати, залишаючи за собою холодне відчуття втрати.

— Добре, брате. Бережись демонів, бо вони вже хочуть забрати своє.