Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Він подивився на мене, трохи нахиливши голову, ніби хотів краще зрозуміти значення моїх слів.

— Що саме, Янголе? — тихо спитав він, його голос був таким м’яким, що відчуття затишку переплелося з внутрішнім хвилюванням.

Я зібрала всю свою сміливість. Глибокий вдих, і слова зірвалися з моїх губ, ніби я звільняла їх з довгої ув’язненої клітки.

— Що я кохаю тебе.

Мовчання, яке настало після цих слів, було нестерпним. Його погляд зупинився на моєму обличчі, а серце калатало, як ніколи раніше. Сказати це було схоже на стрибок у прірву без гарантії, що внизу буде сітка безпеки. Його тиша огортала мене важкою ковдрою невизначеності.

Я сиділа, боячись знову зустрітись з його поглядом. Слова, які я виголосила, були занадто щирими, щоб їх приховувати, але водночас вони оголювали мене повністю, роблячи такою вразливою.

Він не відповів. Ні слова. Просто мовчав.

Ця тиша була відповіддю. Вона повільно стискала моє серце, залишаючи по собі гіркоту.