Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Ця фраза стала тригером — хай навіть на мить, на секунду — який викликав сум’яття в злагоджених лавах прихильників. Ні, це не було початком бунту чи революції, але в їхніх очах засвітився сумнів, який ніхто не озвучив. У кожного — свій, але факт, що сумніви з’явилися — вже багато важить.

Давид озирнувся, ніби відчув недобре, але нічого не сталося. Сьогодні він помітно нервував, рот не замикався ні на мить — сипав погрозами й глузуванням.
— І це ваш командир? Та він і оком не моргне — відправить вас на загибель заради своїх химерних амбіцій! Хіба ви не бачите, що він вас просто використовує?
— Досить! — гаркнув вожак.
— Прикуси язика! — не витримав Ярик.
— О, а це хто в нас? Недоальфа? А де ж твої люди? Де твій славнозвісний клан, про який ти так печешся?

Наче за помахом чарівної палички, у дворі замку здійнялася метушня, пролунали постріли й крики. Ярик посміхнувся. Давид розгубився — він не чекав такого повороту.
— Так ось де вони.
— Взяти їх! Не щадити нікого!