Читати книгу - "Лабіринт духів"

– Що ви тут робите? – пробелькотів сторож. – Після сьомої вхід заборонено…

Алісія поволі підвелася й посміхнулася. Мабуть, щось у виразі її обличчя налякало його, тому що сторож відступив назад і погрозливо підняв свою палицю. Варґас націлив револьвер йому в голову.

– Якщо тільки не хочеш, щоб тобі запхнули цей кийок у дупу, зроби таку ласку й опусти його.

Сторож впустив свою палицю на підлогу й закам’янів.

– Хто ви такі? – запитав він.

– Друзі родини, – відповіла Алісія. – Ми дещо забули. Є тут ще хтось, окрім тебе?

– Лише я один на весь склад. Ви ж не вб’єте мене, правда? У мене дружина й діти. Я ношу їхнє фото в гаманці…

Варґас вийняв із його кишені гаманець. Він викинув звідти гроші, а гаманець сховав до кишені свого пальта.

– Як тебе звати? – запитала Алісія.

– Бартоломé.

– Мені подобається твоє ім’я. У ньому стільки мужності.

Сторож не переставав тремтіти.

– Слухай-но, Бартоломе, ось що ми зараз зробимо. Ми підемо до себе додому, а ти підеш до себе. Завтра рано-вранці ти, перш ніж прийти сюди, купиш два нових замки й заміниш той, що висів на вхідних дверях, і той, що висів на цих ґратках. А потім забудеш про все, що бачив. Як тобі таке?

Варґас звів курок револьвера. Бартоломе натужно ковтнув слину.

– Мені підходить.

– І якщо раптом на тебе нападуть докори сумління або хтось стане тебе розпитувати, пригадай собі, що ті крихти, які тобі платять, не варті такої самопожертви, і що ти потрібен своїй родині.

Бартоломе кивнув. Варґас прибрав палець із гачка й опустив зброю. Алісія всміхнулася сторожеві, мовби давньому приятелю.

– Ну ж бо, біжи додому й перехили чарчинку гарячого коньяку. І позбирай свої гроші.

– Так, сеньйоро…

Бартоломе впав навколішки й заходився збирати той дріб’язок, що був у нього в гаманці.

– Не забудь свій кийок.

Чоловік схопив палицю й почепив собі на пояс.

– Мені можна вже йти?

– Тебе ніхто не тримає.

Бартоломе завагався на якусь мить, але потім став задкувати до виходу. Однак перш ніж його постать зникла в темряві, Алісія окликнула його:

– Бартоломе!

Кроки сторожа затрималися.

– Не забувай, що у нас твій гаманець і ми знаємо, де ти живеш. Не змушуй нас навідуватися до тебе. Мого товариша дуже легко розлютити. На добраніч!

У відповідь почулися кроки, що поквапливо прямували до виходу.

31

Мікель приніс їм нагору два термоси зі свіжозвареною кавою, а також – завдяки своїм зв’язкам у пекарні на розі вулиці – цілу тацю з солодкими пампухами, які щойно вийшли з печі й пахли просто божественно. Алісія з Варґасом розподілили між собою теки зі справами й повсідалися на підлогу лицем до лиця. Алісія ковтнула три пампухи один за одним і налила собі повну чашку кави, яку взялася сьорбати, не відриваючи погляду від матеріалів першої з тек, поцуплених із Бріансового архіву. По якомусь часі дівчина звела очі й побачила, що Варґас зніяковіло дивиться на неї.

– Що? – запитала вона.

Поліціянт показав на поділ спідниці, який Алісія задерла, щоб сісти спершись об канапу.

– Не будь маленьким хлопчиком. Тут немає нічого такого, чого ти не бачив раніше, я сподіваюся. Зосередься краще на роботі.

Варґас нічого не відповів, одначе всівся так, щоб до його кута огляду не потрапляла лінія шва на панчохах Алісії, що заважала йому сконцентруватися на неймовірно захопливому читві юридичних документів і записок адвоката безнадійних справ.

Так, мовчки, у товаристві кофеїну, цукру й постатей, що помалу починали поставати з паперів, вони засиділися до глибокої ночі. Алісія взяла великий альбом і креслила в ньому щось на зразок схеми з примітками, датами, іменами, стрілками й колами. Коли-не-коли Варґас натрапляв на щось важливе й показував дівчині. Слова були зайвими. Алісія лише кидала погляд і мовчки кивала. Здавалось, вона володіла надприродною здатністю встановлювати зв’язки між подіями й людьми, немовби коліщатка її мозку оберталися в сто раз швидше, ніж в інших смертних. Варґас починав здогадуватися, що відбувається в голові напарниці, і, ні про що не розпитуючи й навіть не намагаючись збагнути її внутрішню логіку, обмежився функціями фільтра, що постачав Алісії нові дані, за допомогою яких вона поступово вибудовувала свою схему.

– Не знаю, як ти, а я вже ледве тримаюся, – промовив Варґас о пів на третю ночі.

Він переглянув усі теки, які дісталися йому в процесі розподілу обов’язків, і зараз відчував, що кофеїн, який останніми годинами тік у його жилах замість крові, потроху втрачає свою силу, а очі відмовляються далі служити.

– Іди поспи, – запропонувала йому Алісія. – Уже пізно.

– А ти?

– Мені не хочеться спати.

– Як таке може бути?

– Ти ж знаєш, я і ніч…

– Ти не проти, якщо я трохи здрімну тут на канапі?

– Влаштовуйся, як у себе вдома, хоча я не обіцяю, що не буду шуміти.

– Мене, либонь, не розбудить навіть муніципальний оркестр.

Його розбудили церковні дзвони. Поліціянт розплющив очі й побачив, що в кімнаті стоїть щільна завіса, яка пахне кавою і тютюном. Небо, що визирало над дахами будинків, було барви молодого вина. Алісія досі сиділа на підлозі, тримаючи в роті цигарку. Вона скинула спідницю й блузку і була тільки в чорній нічній сорочці, яка лишала всякого спокою. Варґас поквапився до ванної кімнати, де підставив голову під струмінь води з крана, а потім поглянув на себе в дзеркало. На дверях ванної висів голубий шовковий халат, і поліціянт кинув його Алісії.

– Затулися цим.

Дівчина спіймала одежу на льоту, потім звелася на ноги, потягнулася й загорнулась у халат.

– Я відчиню вікно, доки до нас іще не викликали пожежників, – попередив її Варґас.

Струмінь свіжого повітря ввірвався в кімнату, і цигарковий дим, закрутившись вихором, шугнув у вікно, наче привид під дією заклинання. Варґас поглянув на два майже порожні термоси, тацю, на якій лишилася сама тільки цукрова пудра, і на дві попільнички, переповнені скуреними аж до фільтра недопалками.

– Скажи мені, що всі ці зусилля не були марними, – попросив поліціянт.

Окрім залишків нічної битви, на підлозі валялося кільканадцять розкиданих альбомних аркушів. Алісія позбирала їх і заходилася енергійно розвішувати їх по стіні, доки з них не утворилося щось на кшталт кола. Варґас підійшов ближче. Дівчина, мов задоволена кішка, облизала губи.

Поліціянт покалатав термосом,