Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

Лерой

***

Я старий для такого лайна, чи вже забув, як то було в юності, де кожен вибрик вилазить боком? Як один єдиний вечір може все до біса змінити, і замість відірватися, затусити, як то говорить молодняк, я нажив собі проблему. Яка наразі витріщається на мене, навіть, скоріш за все, не дихаючи, чекаючи моїх подальших слів та дій, щоб самій розуміти, куди воно надалі все розвернеться.

- Доню, я тебе повсюди шукаю, а ти ось де! - Натягую на писок чергову маску, тепер вже без гриму, і сподіваюся відіграю не гірше, ніж на сцені, адже необхідно, щоб тут теж повірили. - Не заважаю?

- Ні, ми... розмовляли.

Не здалося. Донька справді переполохана. І чи може це означати, що ця дівчина поруч з нею... Знайома? Подруга? Одногрупниця? Хто? Чи все в одному обличчі?

- Перепрошую, що відволікаю, можна тебе на секунду? - Потрібно терміново дещо дізнатися, бажано без цієї застиглої на одному місці персони. Яку я, на жаль, знаю, але був би радий вперше бачити.

- Так, авжеж, - Оля приходить в себе, починає кивати, жестикулювати, загалом рухатися, натомість моя колежанка по готельному номеру продовжує дивитися так, ніби від мене залежала її доля, наскільки яскравою та позитивною вона буде, а я таке падло все зіпсував, перетворивши майбутнє в страждання. - Зачекай на мене тут, я скоро повернуся.

- Мені треба додому.

Струм подали й вона запрацювала, згадавши про поточні цілі. Так можна описати те, як дівчина різко почала метушитися, поспішно збираючись на вихід, при цьому стискаючи в руках перуку, яка без вагань належить головній героїні. Яку я хвилин двадцять тому засмоктував на сцені, під приводом того, що хочу якнайкраще відіграти свою роль, натомість захопився цим поцілунком. Бо це було приємно. Смачно. І чого замовчувати - збудливо. Якби не народ навколо, якби не мати, яка слідкувала за своєю останньою постановою, якби не донька, для якої все це і було влаштовано, ух... Було б там продовження. Точно б було. Я б запропонував, а вона б не відмовилася. Хто ж знав, що це ТА, хто вже одного разу не відмовилася, хто вже однієї ночі повелася на мою провокацію, завзято її підтримавши...

- Якщо ви поспішаєте додому, то можна вас на пару слів? - Ловлю на собі відразу два погляди, бо якщо один волає "навіщо ти це твориш?", то інший теж не тямить, до чого це моє прохання. - Я ж так розумію, що ви щойно виступали разом зі всіма, грали якусь роль, тож у мене до вас буде пропозиція. Вона пов'язана з Тамарою Олегівною. 

Це спрацювало. Олі не було нічого заперечити, оскільки це стосувалося її бабусі, і зрозуміло несло в собі якийсь робочий момент. А Вероніка змушена була відійти зі мною в сторону, щоб я повідав їй цих "пару слів".

- Не знаю яким ти боком тут сьогодні заявилася, ким ти приходишся моїй доньці, але зроби все від себе залежне, щоб це була остання наша зустріч. Я докладу теж всіх зусиль, щоб ми більше ніколи не перетнулися й не створили ще купу проблем. Вистачить. Ти мене зрозуміла? - Надіюся, що моя донька ніде не навчилася читати по губах і зараз не усвідомлює, про що я розмовляю з цією дівчиною. Та на всякий випадок повертаю корпус так, щоб вона нас не бачила, натомість щоб Ніка бачила всю серйозність моїх слів та попередження. Стосовно того, що це має трапитися востаннє. Що більше цього допустити не можна ні за яку ціну.

- У мене все в порядку з головою. На відміну від декого, - від тієї забитої дівчини, яка була пару хвилин тому, нічого не залишилося, бо ця войовничо налаштована, і якби не та сама Оля, то далеко не факт, що не вгризлася б в мій писок кігтями, розшарпавши його так, що ніякий макіяж би не допоміг приховати сліди помсти. - Тож мені проблеми не потрібні.

- От і супер, а тепер вали давай, - чим скоріше вона піде, тим краще для нас обидвох. А чим зліше вона буде, тим швидше накиває п'ятами. Логіку вловлюєте? Вона присутня, тож можна списати мою поведінку покидька на спільний порятунок наших п'ятих точок. Я думаю за нас двох. Першого разу думав, і другого маю довести все до кінця, щоб це не перетворилося в третю зустріч, яка нікому не всралася.

- З особливим задоволенням. Щоб твою мерзенну пику не бачити. Бувайте, Лерой Валерійович, і більше ніколи не влізайте в моє життя! Я вас ненавиджу!

Дівчина не дурна. Змогла вставити кругле в круглий отвір, квадрат у квадратний.

- Все гаразд? - І тільки я завис, тримаючи в руках трикутник, відмовляючись його вставляти в трикутний отвір. Дезорієнтовано дивлюся на доньку, не в силах прийняти реальність.

- Так, все добре, доню, - тільки у мене до тебе кілька запитань. Ти говорила, що на ті розкопки ніхто з твоїх друзів та одногрупників не поїде, тому я туди поперся, вирішивши розважитися. Розважився. І що ця дівчина сьогодні тут робила? Чому грала головню героїню? Яким вона боком до цієї вистави?

- А про що ти розмовляв з Веронікою? 

- А цю дівчину звати Вероніка? - Вистава затягнулася, перейшлася за куліси, а там, зазвичай, все найцікавіше. 

- Так.

- Це твоя подруга? - І ось тут кульмінація. Це питання замість десятка інших, котрі я хочу поставити власній дитині. Але воно одне-єдине може звести нанівець всі інші, якщо відповідь буде ствердною.

- Ні... ні, не подруга, просто знайома. Так про що ти з нею розмовляв?

- Ти знаєш про ситуацію з бабусею, - це її подруга. Сто відсотків. Нехай відповіла Оля негативно. Нехай заперечила очевидне. Та я цю людину знаю з пелюшок. І в курсі того, коли вона говорить правду, а коли намагається вішати локшину. Як от зараз. Навіть не змігши приховати хвилювання, вся почервонівши, і, мабуть, не помітивши, як її голос надломлюється, видаючи на місці злочину. - І знаєш, наскільки бабуся любить те, чим вона все життя займалася.

- Так, авжеж, театр і є її життя.

- Так і є, донечко, так і є. Саме тому я хочу запропонувати кожному члену колективу, щоб хоча б раз в пів року разом збиратися та влаштовувати вистави. На честь твоєї бабусі. Вона на це заслуговує.