Читати книгу - "Чтиво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нас шукають,— прошепотіла Карлотта.
Він кивнув. Зняв ковпачок з дезодоранта-електрошокера і передав їй. Відкрив ножа. Гавкання наближалося, ставало гучнішим і більш нетерплячим. Заскрипіло щось металеве, немов відчинили вантажні двері. Вони почули, як Яромир злабійською голосно сперечається з якимось чоловіком. Собаки скаженіли, гавкання луною розліталося по кораблю. Пфефферкорн відчував, як вони тягнуть людей у їхньому напрямку. Він чув їхній запах. Поміркував і витяг із задньої кишені одеколон-розчинник. Рідина була янтарною і тягучою, немов справжній дизайнерський одеколон. Невідомо, чим він пахне, але на роздуми не було часу. Він відтягнув Карлотту з дороги, витягнув руку з пляшечкою і побризкав бік ящика. В повітрі розпливлася п’янка суміш сандалового дерева і мускусу з легенькою ноткою пряного кедру і бергамоту.
Рідина подіяла миттєво. Гавкання перейшло в скімлення. Пфефферкорн почув, як люди ледве утримували собак, але безрезультатно. Ті вирвалися і кинулися геть, люди побігли за ними, і їхні голоси скоро затихли. Двері вантажного люка одразу ж захлопнулися.
Вони врятовані.
Але радіти було рано.
— Артуре,— сказала Карлотта і махнула рукою.
Він подивився.
Розчинник швидко роз’їдав ящик, дерево зникало прямо на очах. Дошка тріснула, полетіли скіпки. Пфефферкорн, недовго думаючи, упав на Карлотту і вигнув спину. Нижній ящик обвалився, і всі сім, що були зверху, посипалися на нього, і в кожному було не менше п’ятдесяти п’яти кілограмів найкращих у світі коренеплодів.
Глава сто дев’ятаоли він отямився, його нога була загіпсована і підвішена. Руки і торс забинтовані. Голову охоплювала туга пов’язка. Шкіра горіла, немов у лихоманці. Він оглянувся. Він лежав у крихітній кабіні, оточений металевими каністрами і скляними банками. Корабельний лазарет.
— Мій герой!
У ногах ліжка сиділа поранена Карлотта і посміхалася до нього.
Глава сто десятааступні кілька днів Карлотта з Яромиром доглядали за ним як могли: годували супом і антибіотиками радянської ери, термін дії яких давно вже закінчився. Врешті-решт він прокинувся, почуваючись досить сильним, щоб з’їсти цілу порцію пюре з коренеплодів.
— Добре? — запитала Карлотта.
— Огидно,— відповів він. Вигнувся, щоб відсунути тарілку, і скривився від болю в зламаних ребрах.
— Бідолашний,— пожаліла вона.
— А ти як?
— Що як?
— З тобою все гаразд?
— Це ти мене питаєш?
— Вони над тобою не знущалися?
Вона знизала плечима.
— Трохи потріпали спочатку, але в цілому обходилися непогано.
— Нічого собі не дозволяли?
— О! — Вона здригнулася.— Ні, нічого такого.
— Добре,— сказав він.— Хотілося спочатку це з’ясувати.
— А потім?
— А потім ось це.
А потім вони кохалися. І було це антисанітарно, ризиковано, акробатично і трансцендентально.
Згодом вона лежала в його обіймах і легенько погладжувала по голові.
— Так мило, що ти приїхав мене визволяти,— сказала вона.— По-дурному, але дуже мило.
— Такий мій девіз.
— Як ти мене знайшов?
Він усе їй розказав. На це пішло багато часу.
— Дуже складно,— сказала вона.
— Досі не розібрався, хто говорив правду.
— Гадаю, усі, але частково.
— США послали мене, сподіваючись, що я не впораюся,— зітхнув він.— Я був їхнім пішаком.
— Вітаю в клубі!
— Хіба їм байдуже, повернешся ти чи ні?
— Хто знає. Може, вони б мене врятували. А може, ні.
— Ти могла загинути.
Вона кивнула.
— Не схоже, щоб ти занадто через це переймалася,— зауважив він.
— Ми всі помремо, рано чи пізно.
— Ти дуже легко прощаєш людей, що, як я розумію, вже забули про тебе.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чтиво», після закриття браузера.