Читати книгу - "Чтиво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не можна тримати бджіл, якщо боїшся, що тебе вжалять,— сказала вона.— Будьмо чесні. Завдяки їм я мала чудове життя. В усьому має бути компроміс.
Вони помовчали.
— Як довго ти вже їхній агент? — запитав він.
— Такі питання жінкам не можна ставити.
— То була Біллова ідея?
Вона розсміялася.
— Саме я його і завербувала.
— Ти його кохала?
— Достатньо.
— А мене?
— Я завжди тебе кохала, Артуре.
І вони знову кохалися.
— Куди ми пливемо? — запитав він.
— Завтра на нас чекає Касабланка — остання зупинка перед тим, як перетнути Атлантичний океан. Щойно ти прибудеш до Гавани, одразу ж іди до лікарні.
Він кивнув.
— Пообіцяй, що підеш?
— Звісно,— сказав він.— Але нічого зі мною не станеться, доки ти поруч.
— Саме це я і мала на увазі.
Він не зрозумів.
Але потім до нього дійшло.
— Ні,— сказав він.
— Мені дуже небезпечно лишатися з тобою, Артуре. А тобі дуже небезпечно лишатися зі мною.
— Карлотто! Будь ласка!
— Я тридцять років працювала з цими людьми. Я знаю, як вони мислять. Їм не подобаються невирішені проблеми.
— Я не невирішена проблема.
— Саме так вони тебе і сприймають.
Він нічого не відповів.
— Ти забагато знаєш. Не кажучи вже про те, що коли Жульк казав правду, він тепер мусить відмовитись від обіцянок щодо газу. Це відкидає наших у самий початок. Вони збожеволіють від злості. Потрібно знайти винуватого, і з тебе вийде ідеальний козел відпущення.
Вони помовчали.
— Наших? — запитав він.
Тиша.
— Вибач, Артуре.
Він промовчав.
— Їдь кудись далеко,— сказала вона.— Розпочни все з початку.
— Я не хочу починати з початку.
Тиша.
— Вибач, Артуре.
Він мовчав. На серці стало важко.
— Вибач,— сказала вона втретє.
Вони помовчали.
— Що б ти не робила,— сказав він,— будь ласка, не кажи, що я метелик, який прилетів на вогник.
— Гаразд, не скажу.
Вони мовчки лежали і слухали, як океан б’ється в борт корабля.
— Кохай мене знову,— попросила вона.
Він повернув голову на подушці. Очі у неї були сповнені болем. Він поцілував їх. А тоді заплющив свої і зробив те, що мав зробити.
Глава сто одинадцятаони стояли на палубі і дивилися, як ранішнє сонце золотить Медину, слухали, як голос муедзина поглинає вода, що хлюпає навколо човнів у гавані. Пфефферкорн спирався на поручень, щоб не навантажувати зламану ногу. Карлотта обіймала його за талію.
— Сумуватиму за тобою більше, ніж ти гадаєш,— сказала вона.
— Знаю,— зітхнув він.
Вона пішла до сходнів.
— Карлотто.
Вона обернулась.
— Прочитай, коли матимеш вільний час,— сказав він.
Вона сунула листа в кишеню пальта, поцілувала його в щічку і пішла.
Пфефферкорн стежив за її стрункою постаттю, доки вона йшла вздовж берега. Карлотта прямувала до американського посольства. Там вона зв’яжеться з місцевим агентом. Звітує, що Західна Злабія звільнила її після того, як у Східній Злабії стратили Пфефферкорна. Він зникне ще до того, як комусь спаде на думку його пошукати.
Яромир допоміг йому повернутися до лазарета. Він підіткнув Пфефферкорнову ковдру і передав йому склянку теплуватої «трійнички».
— За ваше здоров’я,— проголосив Яромир. Пфефферкорн проковтнув напій. Усередині все пекло.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чтиво», після закриття браузера.