Читати книгу - "Тіні над Латорицею"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я навіть очі заплющила: що зараз станеться! Думала — вогонь і блискавка! — наша «королева» миттю зітре цю Валю з лиця землі. Де там! Валя схопила ракетку, відштовхнула «королеву», обізвала її дурепою і почала грати. А «королева» обм'якла враз і вийшла із спортзалу.
Потім я бачила, як «королева» плакала у шкільному туалеті. І я зрозуміла, що можна боротися з такими, як вона. З недосяжними. Головне — не боятися. Головне — першою напасти і вистояти до кінця. Будь-що! За всяку ціну!
З того часу усе змінилося. Мене спочатку просто не впізнавали. Потім почали побоюватися, уступати дорогу. Ніхто вже не кепкував з мене, не сміявся, бо я негайно ж кидалася у бійку — перша!
Коли стала старшою, зрозуміла, що так теж не можна. І почала приборкувати себе. І от з того часу в мені живуть люті вороги: «Утверди себе, збий з ніг, покажи, на що ти здатна!» — каже одна Таня. А друга говорить: «Не треба, відступись, відійди. Адже ти боїшся…» От ми й прийшли, — раптом обірвала себе Таня, обвівши поглядом вулицю. — Ваш готель. Прощайте, Дмитре Івановичу…
— Таню, бачите третє вікно на другому поверсі? — спитав Коваль. — Наталка чекає. Хочете зайти до нас?
— Третє вікно… Другий поверх, — сумно посміхнулася дівчина. — А там було шосте, третій поверх… У вікно, громадянине підполковнику? — Вона жартівливо помахала рукою і похитала головою. — Тепер ні за які гроші!
— Познайомитесь з Наталкою.
— Не треба, Дмитре Івановичу, — твердо сказала Таня. — Не треба знайомитися. Сподіваюся, більше не зустрінемося. Адже я дуже багато розповіла про себе. Усього вам найкращого. Прощайте!
Таня простягла маленьку ручку, І через мить уже йшла тихою вулицею кудись у темряву містечка.
— Таню! — схаменувся Коваль. — Куди ж ви? Де будете ночувати? Ви десь зупинилися?
Підполковник не міг бути байдужим до цієї дівчини. Вона схвилювала його своєю щирістю, і він занепокоївся так, наче це була ще одна його Наталка.
Таня обернулася на голос Коваля. Нічого не відповіла. Тільки помахала рукою і пішла далі.
Зупинити її у Коваля не було підстав. Якби інша людина, він наполіг би. Але з Танею — він розумів це — так діяти не можна було, і йому нічого не залишалося, як примиритися…
4
Поїзд минув перевал і спускався по східних схилах Бескидів у синьо-зелену і водночас жовтогарячу долину. Далеко виднілися полонини, вкриті звивистими альпійськими луками, міжгір'я, прорізані іграшковими річками та струмками, а внизу — мальовничі, немов іграшкові села, що примостилися на краю землі і ясного неба.
В окремому купе м'якого вагона поверталися у Київ Коваль з Наталею і майор Бублейников. Позаду залишилися тривоги цієї поїздки, напружена праця. У Коваля і Бублейникова — виконаний обов'язок, у Наталі — відкриття, радісні і тяжкі. Так завжди: з кожною новою дорогою, з кожним приїздом і від'їздом у людини відходить у минуле якийсь відрізок життя і збагачується наступний.
Наталя мало не вилазила у відчинене вікно: небо було неначе внизу, майже під ногами, і вона ширяла над ним, як на крилах. Була у купе тільки з батьком: Семен Андрійович пішов до сусідів грати у шахи.
Підполковник теж поглядав у вікно крізь той проміжок, що залишила йому донька між луткою і своїм плечем. Він був замислений і, здавалося, не дуже втішався краєвидом.
З досвіду знав: поки не захопиться якоюсь іншою справою, його будуть переслідувати тіні минулих турбот. І хоч як не хотілося згадувати зараз ні огидного Локкера, ні тупого, зневіреного Кравціва, ні розгубленого, заляканого Самсонова, ні лукавого «брата Симеона», — вони іще не зникли повністю з його думок. Він залишав край, який уперше відкрився йому і відразу полюбився, думав про те, що кожна земля має свої привиди. І чим древніша вона, чим більше бур пролетіло над нею, тим більше ходить по ній тіней минулого. Тепер Лато-риця залишалася далеко внизу, заллята ранковим сонцем, що прогнало нічні тіні.
Наталя відвернулася од вікна і опустилася на лаву, в її очах теж блукали спогади.
— Капітоліна Сергіївна — чудова людина! — промовила дівчина. — Такі троянди! — Вона на повні груди вдихнула густий солодкий запах пишних троянд, що стояли на столику. — І головне не квіти, а тонка людська увага. Ну, хто я їй — дівчисько! А от привезла на вокзал цю радість. Які є прекрасні люди на землі! Тільки не всіх їх ми знаємо.
Коваль подумав про Таїно — нестриману, розгублену і талановиту дівчину, про її сповідь, що справила на нього сильне враження.
Він не розповів Наталі про цю дівчину, бо ще сам хотів поміркувати над її словами. Він думав про Таниних однокласниць, поганих і добрих, про те, що біда починається від невміння дитини утвердити себе. І коли на допомогу не приходять дорослі, не навчають співчуттю до інших, радості від доброти, тоді народжується неусвідомлена жорстокість. До слабших, до менших, до беззахисних. А згодом і нестримний егоїзм, і протиставлення себе суспільству…
Таню ніхто не привчав жити у колективі, і хвороблива дівчинка розгубилася серед своїх же однолітків. Коваль відчув на собі погляд доньки. Чи не читає вона думки?
— Я тобі щось скажу, Дік, — почала Наталя, — але ти візьмись руками за поручень… На всякий випадок.
Дмитро Іванович примружив око:
— Новий «Ніріапус» придумала?
— Тату, — надміру твердо промовила Наталя, — а що, коли я переведуся з філологічного… на юридичний?
Сказавши, наїжилася, немов приготувалася до бою,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.