Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше різних злочинів, за кожний з яких вона не була засуджена.

Закон розрізняє дві ситуації, за яких виникає необхідність призначити покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК): 1) за два чи більше злочини, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком і в цьому ж вироку їй призначається остаточне покарання; 2) якщо після винесення вироку в справі про один чи кілька злочинів буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення даного вироку.

Порядок призначення покарання за наявності першої ситуації полягає в тому, що суд спочатку призначає покарання за кожний вчинений злочин, що входить до сукупності, і після цього визначає остаточне покарання. При сукупності злочинів, говориться в ч. 2 ст. 70, суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, установлених статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.

Крім загального правила про визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, законом передбачено окреме положення щодо умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, що входить до сукупності злочинів. У ч. 2 ст. 70 КК йдеться, що якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі, говориться у ч. 2 ст. 70 КК.

У ч. 3 ст. 70 КК зазначено: до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Нагадаємо, що різні види додаткових покарань в усіх випадках виконуються самостійно.

За зазначеними вище правилами (ч. 1–3 ст. 70) призначається покарання, якщо після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині (злочинах), вчиненому ним до винесення вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком.

У випадках складання різного виду основних покарань за сукупністю злочинів суд має керуватися правилами, визначеними в ст. 72 КК. Наприклад, якщо суд у вищенаведеному випадку призначить за ч. 1 ст. 185 КК покарання у вигляді виправних робіт строком на два роки, а за ч. 1 ст. 121 КК — позбавлення волі строком на шість років і дійде висновку про необхідність повного складання призначених покарань, то він, виходячи із визначеного в законі співвідношення (ч. 1 ст. 72), — «одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт» (24: 3 = 8), — призначить остаточне покарання за сукупністю цих двох злочинів у вигляді позбавлення волі строком на шість років і вісім місяців.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.

Зазначимо, що як виняток принцип поглинання застосовується і при призначенні покарання за кількома вироками. Це має місце, зокрема, тоді, коли за новим вироком призначається покарання, яке дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання, і за цю межу суд вийти не може, а також у випадку складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, коли загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Характерними особливостями призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 2 ст. 71 КК є те, що:

1) загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК;

2) при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років.

Закон (ч. 4 ст. 71 КК) містить ще одну особливість призначення покарання за сукупністю вироків, крім випадків коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Однак і в цьому випадку покарання у вигляді позбавлення волі має відповідати вищевикладеним положенням закону щодо граничних строків цього виду покарання.

У ч. 3 ст. 71 зазначається, що призначене хоч би за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різного виду в усіх випадках виконуються самостійно.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами про