Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одних почуттів тепер замало. "Нас" уже ніщо не врятує, бо кінець цих перемовин заздалегідь визначений. Не знаю, на що сподівається Морок.
Хтось із магів наступної миті активував двовимірне дзеркало – й перед нами в пустій оправі виник образ змученого Рейвана.
- Не буду тягнути – перейду до справи. Певен, що ти зрозумів моє послання, – першим почав розмову Кіпріан. - І раз усе-таки прийшов, отже зробив свій вибір.
- Зробив, – кивнув сухо Рейван і раптом попросив: - Покажи мені її.
Кіпріан трохи подумав, опісля відійшов убік, дозволивши магії сфокусуватися на мені.
- Кохана, – тяжко промовив Рейван.
- Я знаю, – прошепотіла, ледве стримуючи сльози, - знаю, що ти вирішив. І якщо ти робиш це заради людей – невинних людей, – я тобі пробачаю. Але якщо заради тих бісових потвор…
Чоловік здригнувся й відвів погляд. Вочевидь, не очікував, що мені відома правда.
- Я не такий поганий, як тобі могло здатися, – сказав він стиха.
- Знаю, – кивнула, - саме тому полюбила тебе.
- І я невимовно за це вдячний. Але, повір, не маю іншого вибору. Ми ще обов'язково з тобою зустрінемося...
- Ну все, годі цієї нудотної драми, мене скоро знудить! – вигукнула Еліна, заступивши мене й перейнявши на себе "фокус" дзеркала. - Підкорися – й отримаєш свою коханку назад…
Дівчина запнулася. Позаду Рейвана раптом виріс образ Деркана, котрий вів поруч себе чорного коня, затягнутого у сталево-шкіряні обладунки.
- Що вони роблять? – здивувалася дівчина.
- Я ж казала, – всміхнулася гірко, таки не стримавши пекучих сліз, - він обрав не мене.
Позаду чоловіків один за одним почали з’являтися інші воїни. Сотні, навіть тисячі людей лаштували бойові шеренги, готові просто зараз кинутися в бій. Навіть не зважаючи на те, що нас розділяли води моря.
- Пробач! – почула я від коханого, перш ніж той розбив двовимірне дзеркало.
- Вбийте її! – з ненавистю викрикнула Еліна, дивлячись просто на мене.
Схоже, її не попередили про наслідки такого вчинку.
- Ні! – Кіпріан холодно зупинив воїна, що збирався виконати наказ дівчини. - Наказую не чіпати Анну! Хто торкнеться її хоч пальцем – заплатить за це своїм життям.
- Чому ти захищаєш цю демонську сучку? Вона нам більше не потрібна! – втрутилась Еліна.
Кіпріан перевів на неї погрозливий погляд, спокійно промовивши:
- Тебе це теж стосується.
- Що? – дівчина, здавалося, випала з реальності від здивування.
- Ти мене почула.
- Але не зрозуміла, – направду шоковане. - Чим тебе причарувала ця демонська хвойда, якщо ти готовий пожертвувати заради неї навіть нашою дружбою?
- Тримай себе в руках, подруго, – спробував заспокоїти приятельку Квінтон – як я зрозуміла, права рука Морока. - Зараз не час для подібних розмов.
Та нагородила мене порцією холодної мовчазної люті, а тоді зникла десь у натовпі.
- Що робитимемо, друже? – наблизився до командира Квінтон (десь я чула вже це ім'я).
- Їх набагато більше… – завважив один з воїнів.
- Але з нами сила самого Мороку! – викрикнув хтось іще.
- То що? – хлопець проникливо глянув на друга-командира.
- Битимемося, – констатував рішуче Кіпріан, оголивши свого меча.
Він наблизився до води та здійняв угору вільну руку. Хвилі одна за одною почали розходитися в різні боки, утворюючи коридорний прохід між двома берегами. Вода стрімко ринула доверху, закривши собою сонце й утворивши дві могутніх темно-синіх стіни по обидва боки новоявленої суші. На одну коротку мить світ для мене завмер, навіки закарбувавши в пам’яті цю надзвичайно моторошну і водночас чудесну картину, а після почувся крик:
- До бою!
Люди Морока з ревом рвонули назустріч воїнам Рейвана. Відстань між двома берегами була чималою, та, попри це, повітря доволі швидко наповнилося металічним запахом крові. Разом із холодним морським вітром я відчула липкий подих смерті, що зійшла на розкішний бенкет гріховодства. Сьогодні вона забере не одну душу й наситить не одного пекельного ката.
І найболючіше те, що ці жертви будуть марними. Одна битва не змінить світ, одна битва не знищить демонське кубло, одна битва не розплющить людям очі на гірку правду. Вона просто ослабить валларійців, привернувши до них увагу архонта, котрий після спроби прориву чужинців на територію Восьмої префектури, швидше за все, посилить охоронну систему материка. І тоді людям Кіпріана доведеться думати над новим планом, заліковуючи нанесені Рейваном рани й відновлюючи людський ресурс. Це розумію навіть недосвідчена я, що говорити за інших.
Страшно уявити, скільки людей іще поляже в цій страшній боротьбі за волю від демонського гніту й повернення до небесного престолу всіх поневолених богів. Та й чи варто рятувати тих, хто добровільно зрадив своїх покровителів, спокусившись на солодкі дари диявола і його прихвоснів? Тих, хто добровільно кориться владі підступного демона й заплющує очі на криваві злочинства евпатридів і геоморів? Тих, хто не розуміє ціни та сенсу життя?
Так, мої думки надто жорстокі. Наївна Анна ще місяць тому і близько не могла про таке подумати. Проте зараз мене переповнює ненависть і відраза. Я розчарована в людях. Вони бояться монстрів, але самі в душі є далеко не гіршими чудовиськами. Жодне вбивство не має виправдання, жодне бажання не гідне кривавої плати, жодна помста не повинна впливати на невинного. Люди перетворилися на ненаситних безсовісних істот. Істот, котрі не бачать далі власного носа. Істот, якими керує вічний голод і яких поглинає ненависть і бридкий егоцентризм. Вони стали сліпими кротами: живуть у темряві власних гріховних бажань, не воліючи вийти у світло праведних істин. Не розуміють справжньої суті людського життя, не цінують того дорогоцінного, чим їх наділили боги…
Душі.
Бо вона обросла грубою шкурою відрази до всього достоту людського, вкрилася колючою шерстю ворожості до одвічних законів смертного існування, перетворилася в дикий інстинкт божевільного голоду до всілякої наживи, втратила раціональний голос розуму, відродивши давно похований крик звіра. Ось, що стало з людьми за демонського правління! Ось, де ховаються справжні звірі…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невситимі, Анна Мавченко», після закриття браузера.