Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Маленьке, з людським тілом, головою та крилами за спиною. Навколо цього щось, по колу бігала блискуча червона хвиля. "Що це? Мій вогонь?" - промайнуло в моїй голові, і щоб перевірити я повільно почала розплющувала очі, по черзі. Розплющила праве око, потім ліве і подивилася на руки. Нічого значного, але в центрі долонь, стрибали два маленькі вогники полум'я.
-Вийшло... У мене вийшло! - Не стримуючи емоцій прокричала я.
***
Аж до початку ночі я тренувала свою стихію. Мені подобалося бачити її як щось навколо мене. Це щось блищало і колір перетікав від червоного до жовтого і до нового. Я не чула її, не бачила як щось живе, але я її відчувала… всім тілом, серцем, душею. За вікном уже темніло, коли я сиділа на килимі на підлозі в тій самій позі, в тому ж одязі з тренування. Я навіть якось і забула про те, що варто було б переодягнутися, я була зациклена на стихії. Мабуть, не варто налаштовувати контакт зі стихією, коли ти на емоціях… і, мабуть, саме тому на тренуванні мені нічого не вийшло.
З думок мене вибив удар у вікно. Що за?! ... Адже це не перший поверх. - Думки в слух не більше, але щось змусило мене напружитись. Хто і як постукав у моє вікно, та й тим більше в такий час. Відповідь я отримала підійшовши до вікна. На підвіконні, із зовнішнього боку, лежав на вигляд великий камінь. Я відкрила вікно та сіточку щоб скинути його і відразу закрити, але ...
- Гей! Стій! Вийди, треба поговорити. - Піднявши руку в мій бік крикнув Вільям, що стоїть під моїм вікном.
Ну чому не можна мені сьогодні зі спокійною душею лягти спати?! Чи обов'язково вечір псувати? І так вранці настрій вигадав, але мабуть вирішив, що цього мало.Зачинивши вікно і кинувши наостанок багатозначний погляд на хлопця, я пішла збиратися.
- Адже це звичайна нічна прогулянка, так? Сенс мені сильно вбиратися? – говорила я сама з собою. Ну а що? Хтось із знаменитих людей говорив що: "Геніальні ті люди - хто не боїться розмови із самим собою".
Я одягла на себе чорні джинси, білий светр, бежевий до колін плащ і в'язану білу шапку, з якої смішно виглядали руді кучері. У коридорах було тихо, хоч це не дивно, майже вже опівночі.
-Ех, якби Вільяму не закортіло "поговорити", я б теж була не проти лягти спати. У дворі було ні душі ... ну, як не душі, була одна ... стоїть досі під моїм вікном. поки камінь тобі на голову впаде?- Підійшовши до спини хлопця, спитала я.
-Що? - Помітно здригнувшись, але не дуже вміло намагаючись це приховати перепитав Вільям. - Який камінь?
- Забий, уже все одно не загрожує... - почала розмову я розвернувшись спиною до академії та почавши йти. - Так про що ти хотів поговорити? Вільям явно не поспішав і неохоче відповідав.
-Я… Я хотів вибачитися за свою поведінку по відношенню до тебе останнім часом. – почав говорити хлопець, чим здивував мене. Не думала що зараз він зможе визнавати що поводиться як останній з... собака. – Розумієш, на мене дуже багато навалилося… Багато проблем, багато інформації яку потрібно донести тобі, на додаток ще й бабуся з Карою докучають своїми претензіями та питаннями… Просто накопичилося.
-Так розкажи мені все! Досить уже мовчати.Я вже багато часу жила в незнанні того, хто я, хто моя сім'я, я в душі не сподівалася про те, що існує магія і що тим більше вона є в мене. Розкажи мені все, що маю мені розповісти, а я вже постараюся все це прийняти і зрозуміти. - Вдало чи ні, але я спробувала його заспокоїти.
-Ахах, тут… розумієш, все не так просто. Я вже розповів тобі про існування магів-відступників та подібних загроз магічного світу. Про решту істот тобі розкажуть на уроках. Що щодо іншої інформації… Не знаю навіть. Я не готовий, та й тобі рано все це знати.
-І це... то що ти хотів мені сказати? - Вже розуміючи що розмова йде в глухий кут і я не почую більше важливої інформації, зі скривдженим тоном відповіла я. -Що я… не готова, але ти вибачаєшся за холодне ставлення до мене останнім часом?
-Пробач але... зараз мені більше нема чого сказати тобі... - відповів хлопець.
-Тоді мені теж. - Наостанок кинула я, перш ніж відправити назад до кімнати.
- Аїдо, стій. Аїда! Ну, почекай! Аїда пробач мені! Ну, не можу я зараз сказати тобі всього! Тобі рано це знати!
-Рано знати що?! Я шістнадцять років чекала щоб дізнатися хоч щось, зараз мені відкрилася мала частина тієї правди, що я маю знати!
-Я розумію, але ...
-Але?! Ти навіть не можеш сказати мені правди Вільям. За що тобі прощати? Ти довго збираєшся від мене все це приховувати?
- Приховувати що? Що я теж стихійник? Що твій дід не звичайна людина?! Що в цьому світі є ще страшніша загроза ніж маги-відступники, яка до речі, з'явилася через бабусю Віолетту!? Що Кара втратила свого молодика і через це озлоблена на магів-відступників і подібну нечесть?! Що ти хочеш знати?!
***
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалена корона, Ярослава Денін », після закриття браузера.