Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

«Це середина нічного циклу, Валькірі», — сказав Аві. «Якщо хтось побачить, що ти тиняєшся біля аркади…»

«Мені байдуже, як і тобі, інакше тебе б тут не було», — сказала Кіра. «Слухай…»

«Спочатку я. У мене є ідея, як передати повідомлення на Хризотеміду. Ви, мабуть, не чули, але патруль захопив корабель з прибульцем на борту — він маленький, але здатний стрибати. Мені потрібно бути на Віктріксі, щоб здійснити диверсію, навіть я не можу зробити це віддалено. Але якщо ви з Магнусом звільните в’язня, щоб він полетів разом з вами…

«Ти сказав, що ти не хоробрий», — сказала Кіра.

«Я ні», — сказав Аві. «Я цим страшенно наляканий. Але…”

«Це не має значення», — сказала Кіра. «Ми не саботуємо Віктрікс».

«Ти передумала? Що трапилося, Валькірі? Командування піднімає настрій?» Аві вишкірив на неї зуби. Звичайно, він вже знав про її призначення. Він, напевне, покопався в файлах, щоб подивитися.

— Ні, — сказала Кіра. «Але корабель прибульця занадто малий».

«Він достатньо великий, щоб перенести повідомлення», — сказав Аві. «Я придумав спосіб витягнути твого брата з цієї лайнової діри і врятувати твоє життя, Валькірі. Візьміть це. Ти не придумаєш нічого кращого, бо якби було щось краще, я б це першим помітив».

Кіра посміхнулася йому. Аві відсахнувся. «Що таке, до біса, — сказав він.

«Ми не збираємося диверсувати «Віктрікс», — сказала Кіра. У її пам’яті постала картина: нещасливе коло Горобців, Клео все ще в сльозах, усі вони дивляться на неї, коли вона нарешті сказала те, що мала сказати вперше: я нікого з вас не покину.

«Ні?» запитав Аві.

— Ні, — сказала Кіра. «Ми збираємося його викрасти».

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

КОМАНДА

Кіра йшла пружним кроком. Командний знак — коло Землі — яскраво сяяв на її комірі.

Аві намагався відмовити її від цього. Занадто ризиковано, Валькірі, сказав він. Який взагалі сенс? І Кіра сказала йому з того холодного місця, в якому не допускаються компроміси: це не підлягає обговоренню.

Двоє солдатів Віктрікса чергували біля камери. Аві бурчав, але змінив список чергування, тож одним з них був Магі, щойно призначений. Інший був старшим чоловіком, якого Кіра не знала. Вона привіталася з ним; він неохоче відсалютував у відповідь, дивлячись на її комір. Те, що майже підліток була надто просунута, не робило її популярною.

«Повідомлення для вас», — сказала Кіра і протягнула тонкий лист. Чоловік взяв його, прочитав, скривився — це був перевід до робочої бригади двома поверхами вище, яка виконувала важку роботу для команди системників, які наглядали за переобладнанням Віктрікса. Комусь, кому це буде цікаво, знадобилося би багато часу, переглядаючи розклад на день, щоб помітити, що він з’явився нізвідки і ніхто його не підписав. Проект переобладнання дредноутів перевернув усі звичні ротації та графіки Геї. Тепер усі просто ігнорували дзвоники зміни. Магі був призначений на цей сторожовий пост протягом чотирьох ротацій поспіль, починаючи з цієї, і ніде цього не було зафіксовано.

Щось буркнувши та ще неохайніше віддавши честь, солдат пішов. Кіра і Магі почекали, поки його кроки затихнуть. Магі спостеріг, як він повертає за ріг, а потім подивився на Кіру і власноруч віддав їй точне, саркастичне привітання.

«Поки що не розслабляйся», — сказала Кіра.

«Я виглядаю розслабленим?» здивувався Магі.

Насправді він виглядав непогано, плечі у його військово-морській уніформі, світле волосся, яскраве на тлі мороку брига, наче картина того, яким мав бути солдат людства. Кіра штовхнула його ліктем, коли проходила повз.

У камері, де тримали полоненого маджо, було жваво і гуло від звуків по всьому кораблю. Кіра пробурмотіла: “Аві”.

У навушник Аві відповів: «Я все ще не впевнений в цьому, безстрашний лідер».

Він перейняв безстрашного лідера від Клео. Минуло лише кілька днів, а Кіра уже глибоко шкодувала, що познайомила їх.

«Заперечення належним чином прийняте до відома», — сказала вона, у відповідь почувши легкий роздратований сміх.

«Передай йому привіт», — пробурмотів Магі, і Кіра передала це. У Магі не було навушника. Комусь було б надто легко помітити це та поставити запитання. Кіра могла носити свій відкрито; вона була ад’ютантом командира Джоле, чому б їй не бути на зв’язку?

Аві знадобилося трохи більше часу, ніж минулого разу. Минулого разу вони планували вийти зі станції менше ніж на годину після звільнення Ісо. Цього разу він більше стежив, щоб його не спіймали. Аві був, безумовно, найбільш вразливою людиною в маленькій змові Кіри. Варто було лише одному системному офіцеру звернути на нього увагу, і все розвалилося б.

Тож це був ризик. Можливо, це був навіть непотрібний ризик. Але Кірі було байдуже.

«Привіт, Ісо», — сказала вона, коли двері камери відкрилися.

Ісо тулився на підлозі в дальньому кінці камери. Він підняв свої величезні сріблясті очі, які вловлювали все тьмяне світло. Кіра наполовину відмітила Магі, який насторожено ширяв позаду неї. Вона все ще пам’ятала одне з перших слів, які їй сказав Ісо: чому ти боїшся мене?

«Звідки ви знаєте моє ім’я?» сказав Ісо.

«Це складно, — сказала Кіра.

Гребінь трохи опустився, напружившись. Його обличчя було в синцях. Холодне місце всередині Кіри з тихою люттю помітило синець і відклало його. Лють зараз не була корисною.

Ісо підвівся. Його повний зріст був лише трохи більшим за дитячий. Його очі не сходили з обличчя Кіри; він навіть не зауважив Магі, який маячив позаду неї з тією страхітливо величезною присутністю, про яку Кірі завжди казали, що вона лякає маджо і зводить з розуму.

«Мені здається… я тебе знаю», — сказав він. «Що… що це за петля?» Вуха тріщали: назовні, вниз. «Ні, ні. Ти була у покоях Мудрих — ти була на моєму кораблі — ти була у кімнаті на станції Гаймер…

Кіра упіймала його під руки, коли він спіткнувся. «Все добре?»

«Ти була тут», — сказав Ісо. «Минулого разу — одного разу — деякого разу — я думаю, ти врятувала мені життя. Вибач. Я маю багато часових відгуків. Мудрість зазвичай впорядковувала їх, але вона мертва, знаєте. Вона вбила себе. Вона мертва…”

— Я знаю, — сказала Кіра. «Ходімо. Давайте витягнемо вас звідси».

Вираз обличчя Ісо прояснився. «Валькірі», — сказав він. «Звичайно, це ти».

«Так», — сказала Кіра і почав виводити їх із камери. Щось було в неї в грудях теплим.

Ісо, спотикаючись, зупинився на порозі камери, щойно побачив Магі. «Магнус», — сказав він. «Макс. Ти допоміг Зівірі Джо — ти втримав мене живим. Я ніколи не казав тобі, наскільки я вдячний…”

Магі виглядав стривожено. «Про що він говорить?» запитав він.

«Ісо несе», — різко сказала Кіра. «Він трохи розгублений, от і все».

«Ти теж була би, якби божественна машина вчинила самогубство у